– Куди дивилися мої очі? – нарікала Орися на свого чоловіка. – Життя біля нього не миле. За що я тільки його полюбила?
Жінка поверталася з роботи й підбрила слова, які повідомили б йому про її намір розлучитися. Адже спільні діти у них так і не народились. Ділити буде нічого. Куди ж зникло те палке кохання, що жило в їхніх серцях. Їй пригадалось їхнє весілля.
Тоді був сонячний жовтневий день. Та коли пара вийшла з РАЦСу, то помітила, що вітер розганяє сірі хмари по небу. За мить до того випав рясний дощ. Коли молодята підходили до машини, то перед ними була широка калюжа. Коханий одразу ж взяв Орисю на руки й прошепотів:
– Звикай! Адже я носитиму тебе на руках решту нашого щасливого життя!
Від спогадів серце Орисі трохи зм’якло. А може вона квапиться з рішенням? Все-таки вони чимось схожі, знаються не перший рік. Невже якісь побутові дрібниці можуть їх розлучити? Не буде вона починати розмову про те, що хоче піти. Не сьогодні…
Жінка зайшла купити продуктів на вечерю. Відстояла у черзі й повільно плентала ногами додому.
– І яке в мене життя поруч з ним? Готую, прибираю, працюю. Ні романтики, ні подарунків, ні квітів. – сумувала жінка.
Повз неї пройшов галантний чоловік з букетом білих троянд.
– А мені він хіба, що баняки дарує! Хоче, щоб я з кухні не вилазила. Жінці потрібна ласка! Парфуми, сукні, походи в театр, а не ця вічна буденщина!
І знову з пам’яті поплили спогади. Вони вперше зустрілися на концерті. Тоді було літо, день міста, на центральній площі зібралось багато людей. Та Орися не бачила, хто виступав на сцені, розплакалась. Аж раптом симпатичний незнайомець запропонував:
– Не сумуй! Вилазь мені на плечі, там ти точно все побачиш!
І вона погодилась. Навіть не встигла добре розгледіти його в тій темряві. Той вечір став незабутнім. Після концерту вони розійшлися в натовпі. Дівчина з подругою пішла на зупинку. Та перед тим як сісти в маршрутку її зупинив той самий хлопчина. Він вручив їй ромашки, його руки тремтіли від хвилювання.
Лише вдома Орися помітила у квітах записку з його номером. І наступного дня подзвонила йому подякувати.
– Ой, щось так зголодніла! Скоріше б повечеряти! – думала жінка піднімаючись сходами.
Вони жили незаможно. Орисі прийшлося знайти додатковий підробіток. Вона робила це з дому, але їй доводилось то рано прокидатись, то дуже пізно лягати. Це її добряче втомлювало.
Раніше жінка ще намагалася переконати чоловіка знайти кращу роботу. Та він вивчився на художника. Шукав натхнення і приносив не так багато грошей. Тому й не міг дозволити собі засипати кохану подарунками.
Відчинивши двері, Орися почула шкварчання сковорідки, побачила чуже чоловіче взуття.
– Знову дружка привів? А мені хоч би раз вечерю приготував! Дійсно, а нащо, я всього лиш дружина? – думала сердито вона і попрямувала на кухню, хотіла вже скандал влаштувати.
– Привіт, люба! Знайомся, це Василь Ігорьович, мій товариш!
Жінка кинула поглядом на неохайно вбраного чоловіка. На його піджаку було близько сотні латок. Джинси мали такий вигляд, ніби їх ніколи ніхто не прав. На шкарпетках дірочки. Волосся зібране у хвостик, густа борода.
– А це моя кохана – Орися! – з гордістю представив її чоловік.
Та сил дивитися чи говорити у неї не було. Вона розвернулась і попрямувала у спальну. Протягом 20 хвилин вона мовчки слухала, як чоловіки доїдали її суп, як чоловік смажив яєшню, робив каву і щось бурхливо обговорював із гостем.
Потім було чути, як хтось шарудить по пакетах, набитих новими продуктами і як нарешті їхні вхідні двері зачинились.
Орися встигла 10 разів уявити, як бере свою завчасно складену валізу, яку ховала під ліжком і просто йде. Та її думки перебив чоловік:
– Кохана, ти мені вибач! Я віддав Василю хліб і ковбасу, які ти принесла. Він зараз геть не має замовлень. Хоча пише просто чудові портрети. Я натрапив на нього на вокзалі, уявляєш. Малював людей за їжу. Я запросив його до нас, людині треба поїсти, зігрітися. А він на знак вдячності перемалював нашу фотографію. Поглянь! – і простягнув Орисі аркуш.
То був якраз день їхнього весілля. Фото, як вони вийшли з РАЦСу. За мить до того, коли чоловік підхопив її на руки.
– Я полюбила тебе за твоє велике і добре серце! – подумала Орися і глянула на нього закоханими очима, ніжно обняла. – Тепер ще доведеться валізу розпакувати! – усміхнулась жінка і пішла готувати для них вечерю.
То Орися більше не передумає?
