Є у мене знайома жінка. Вона звичайна була і життя у неї було нічим не примітне: робота, діти, чоловік. Діти подорослішали, роз’їхалися. Чоловік спився, почав Ніну ображати, вона плакала. Діти кликали до себе і Ніна їздила до них, але тільки в гості, на тиждень і не більше. У них свій світ, своя сім’я. Так, звичайно, всі один одного люблять, але жити потрібно окремо. З чоловіком розлучилася, але жили в одній квартирі.
Орендувати інше житло – не прожити, занадто маленька пенсія. І тут одна знайома запропонувала їй пожити на своїй дачі: будиночок крихітний, без опалення, ділянка заросла травою, але зате сама собі господиня. А найголовніше – на ділянці є банька і сарай з дровами. Ніна подумала: хоч літо, але пожити спокійно, не чути принижень від чоловіка, не боятися, що в голову полетить черговий ляпас. За цей час може якась робота підвернеться і можна буде орендувати собі житло. Знайома ця і відвезла туди, на покинуту дачу, Ніну з великою сумкою речей.
У перший же ранок, вийшовши босоніж на ґанок і слухаючи гучний спів птахів, вона відчула себе щасливою. Зовсім недалеко був придатний для купання ставок і Ніна почала там купатися. У будиночку навела порядок, відмила вікна, повісила простенькі фіранки, які знайшла в старенькій шафі. Купувала недорогі продукти в місцевому магазинчику, але готувала найсмачнішу їжу.
Річ у тому, що у Ніни була своя родзинка: вона обожнювала різні приправи, прянощі і трави, знала їх властивості, особливості і привезла все це багатство з собою на дачу у великій коробці. І простий рибний супчик у неї виходив такий смачний і ароматний, що запах вабив до каструльки ще від порога. Напевно, саме цей запах і привернув до будиночка Ніни бездомного облізлого кота. Увечері, повертаючись зі ставка, вона побачила його на своєму ґанку.
– Ось і зустрілися дві самотності, – проспівала Ніна і винесла коту мисочку з супом. Кіт, без зайвих умовлянь, все з’їв, облизався і залишився у Ніни жити.
Навівши порядок в будиночку, Ніна взялася за ділянку, скопала невеликі грядки, посадила всього потроху: моркву, цибулю, петрушку. Вичистила кущики смородини та малини, обрізавши старі сухі гілки. Кіт Василько ходив за господинею по п’ятах: і в магазин, і на ставок, і спав поруч, уткнувшись носом їй в щоку. Життя налагоджувалося …
Одного вечора, повертаючись після купання, Ніна побачила недалеко від ділянки машину. Машина чорна, крута. – Напевно, дуже дорога, – подумала Ніна. Коли проходила повз, з машини вийшов чоловік і запитав, чи не можна поблизу набрати чистої води?
– Будь ласка, заходьте, – запросила Ніна, – у дворі є колодязь. Виявилося, що чоловік був на рибалці на місцевому озері, їде назад, а тут колесо лопнуло. А запаски немає, не подбав про це. Ось, подзвонив своєму водієві і тепер чекає його з новим колесом. Ніна запросила чоловіка в будинок, запропонувала повечеряти. Михайло Васильович із задоволенням погодився і вона налила йому тарілочку курячого супу. А той відірватися від тарілки не може, добавки попросив.
– Ви все так смачно готуєте? Все вмієте? – запитав Михайло Васильович, облизуючи ложку.
– Так, я люблю готувати, – відповіла Ніна.
– У мене до вас пропозиція! Може ви погодитеся готувати для мене. Я живу в місті, живу один, буду вам платити. А за продуктами вас мій водій возитиме і в місто теж буде він привозити. Хоча б два рази на тиждень. Я добре вам платити буду. І Ніна не відмовилася. А що, готувати вона любить і готує завжди з душею. Що вона, одного чоловіка не нагодує, чи що?
І Ніна почала Михайла Васильовича годувати. У понеділок і в п’ятницю, водій Коля, відвозив господаря на роботу, а потім забирав Ніну і Василька (без кота нікуди!) І вони їхали на великий ринок, де закуповували все необхідне. А потім Ніна готувала, ні, не готувала – творила шедеври! Велика, але затишна кухня була заповнена всілякими комбайнами, блендерами і міксерами. На плиті у великій каструлі готувався борщ, в духовці запікала великі шматки риби, в глибокій мисці, під рушничком піднімалося повітряне тісто з якого потім випікалися такі ж повітряні булочки. Не тільки по кухні, по всій квартирі літали запаморочливі запахи улюблених Ніною приправ, які супроводжували приготування кожної страви. Василько весь цей час, зазвичай, лежав тут же, в кухні, на маленькому диванчику і спав. В кінці «робочого дня» йому діставалися рибні хвости або м’ясні зрізання.
Через два тижні, приїхавши в квартиру Михайла Васильовича, Ніна побачила в кухні на столі великий букет із запискою «Ніночка, тепер я люблю повертатися додому!». Поруч лежав конверт з першою зарплатою. Ніна, прибираючи конверт в сумочку, подумала: тепер можна буде і житло собі пошукати восени, коли на дачі буде вже холодно.
Свіжі букети тепер з’являлися до кожного приїзду Ніни. А одного разу, в п’ятницю, повернувся раніше сам господар і вони разом пили чай з ароматними ватрушками, а потім Михайло Васильович сам відвіз Ніночку з котом (куди ж без нього!) на дачу і запросив у вихідні на рибалку. І вона погодилася. І Василько з ними поїхав, вони його рибою годували, а самі весь час жартували і сміялися. Ну, як діти!
А восени Ніночка вийшла за Михайло Васильовича заміж. Їдучи назавжди з маленького дачного будиночка, Ніна взяла тільки велику коробку з приправами і кота. Ну, а що ще потрібно для щастя?!
А що вам потрібно для щастя?
