Чомусь на душі в Анастасії Петрівни було дуже самотньо, враховуючи той факт, що у неї був син та онук.
Невістку вона зненавиділа ще давно, хоча навіть ніколи її не бачила. Але не раз переконалася: не дарма.
Коли син написав їй листа про те, що одружився, вона аж крикнула від радості. Жінка давно чекала на його весілля: завжди мріяла про те, що невістку буде називати донечкою. А потім зрозуміла: одружилися, а на весілля та святкування її ніхто так і не покликав.
Але дуже чекала на них в гості. Пройшло пів року, а вони чомусь так і не їхали.
За ці пів року свекруха встигла себе накрутити: “Проміняв рідну маму на якесь дівчисько”.
Вона не здогадувалася, що син змінив роботу, дуже часто його відправляли в різноманітні відрядження, де взагалі не було звязку, часто спав в машині. Як звідтам взагалі листи відправляти? Телефон жінка не признавала.
Син постійно пропадав на роботі, листи відправляв дуже рідко, а мати звикла: у всьому винна її невістка. Ось для неї точно він знаходить час, напевно їздять відпочивати, насолоджуються життям, а для мами місця більше немає.
Про онука вона теж дізналася з величезним запізненням. Ім’я, яке вони обрали для нього, їй взагалі не подобалося. Написала вона тоді великого листа, ображалася, дорікала, звинувачувала сина.
А той завжди відповідав щиро та весело.
Сумнівів у жінки більше не залишилося: невістка зробила з нього підкаблучника. Хіба її рідний синочок не може до неї приїхати?
Невістка досить часто дописувала листи сина від себе, а бабуся все намагалася знайти у її словах якийсь підступ.
Точно його контролює!
Ось сусідкам пощастило з невістками: приїдуть, обіймуть, назвуть ніжно “мама”. А ця навіть нічого не може приємного написати. Нахаба. Сина просто забрала!
Хіба вона його ростила для такої невістки?
Минуло три роки, син так і не провідав маму. Тому вона вирішила: приїду сама. Навіть не стала питатися, чи вони на неї будуть чекати, а просто написала, що на вихідних буде в них.
Вона помітила їх з вікна поїзда. Біля сина стояла тендітна дівчина, яка тримала невеличкий букет квітів. Анастасії вже не зовсім не хотілося ображатися. Серце почало битися швидше, коли синок біг назустріч, посміхався, дбайливо забирав з рук важкі сумки. Він розцілував маму, невістка вручила букет.
– Ми дуже раді, що ви до нас приїхали, – голос у невістки був дуже приємний. Одягнена в чорну акуратну сукню та туфельки на каблуках.
Вони всі разом сіли в машину.
– Мамо, спочатку відвеземо Олену в театр. У неї якраз вистава розпочинається через півтори години, а потім одразу заїдемо до нас додому.
Квартира знаходився в самісінькому центрі міста. Будинок величезний, а стелі високі.
Невістка приготувала для Анастасії кімнату: ліжко застелене білосніжною білизною, поруч стояла ваза з фруктами.
– А де онук?
– Мамо, він зараз в моєї тещі. На вихідних лише додому його заберемо.
– А чому не забрали його до мого приїзду?
– Олена сьогодні в театрі виступає, а я ледве відпросився з заводу, щоб тебе зустріти. Що буде цілий день Василь робити сам в квартирі? За них приглядати потрібно.
Син одразу втік на роботу.
Їсти Анастасії взагалі не хотілося. Вона тихо ходила по квартирі і все розглядала, в одній з кімнат стояло піаніно.
Невістка прийшла додому близько десятої, в руках тримала декілька красивих букетів.
Крутилася перед дзеркалом, милувалася собою, поки витягала шпильки. уточнила:
– Повечеряли?
Свекруха нічого не відповіла.
– А у мене сьогодні був надзвичайний виступ, дуже добре зіграла. А ви чому мовчите? Щось трапилося? Ви скажіть, що вам потрібно?
“Знову Ви”, – думала свекруха в цей момент. Було гірко, прикро, кольнуло в серце.
А невістка щебетала:
– Дуже хочу приїхати до вас в село. Мені Сашко розповідав, що там у вас природа неймовірна.
Невістка сіла за піаніно і запропонувала зіграти що-небудь.
Анастасія Петрівна покивала, аби більше не чути цей радісний щебіт дружини сина.
Вона не розуміла цієї музики. А де ж її в селі взагалі слухати? По радіо такого не передають.
Але Олена грала з такою насолодою, що музика поволі почала заполоняти всю квартиру.
Через три дні вона побачила нарешті свого онука. Одразу кинулася до нього в обійми, цілувала та показувала гостинці, які привезла йому з села. Малий з цікавістю розглядав бабусю та не хотів злазити з рук.
Але в понеділок було строго сказано:
– У нас садочок.
Бабуся знову засумувала. Чому ж не лишити з нею? Не довіряють?
Та ще сина направили кудись в інше місто.
Онук в саду. Невістка на репетиціях.
В Анастасії все кипіло: “Не потрібна я тут. Поїду”.
І поїхала.
З того часу пройшло два місяці і раптом Анастасії прийшов лист: загинув син, на одному з заводів сталася аварія, нещасний випадок.
Вона сама мало не загинула від цієї новини, пролежала в ліжку майже місяць. На похорон не змогла потрапити.
“Приїжджайте, до нас, я вас дуже прошу, – ви мені рідна людина. Ви потрібні мені та онуку”.
Анастасія Петрівна плакала над листом. А згодом прийшов новий. Невістка просила пробачення за те, що була весь час така холодна до неї.
Закінчувалася зима, свекруха читала листи Олени, розглядала каракулі онука. Уважно дивилася на кожну фотографію, яку невістка додавала до листа.
І все мріяла, як вона поїде в гості, і гадала, чи потрібно їхати. Олена молода, налагодить ще життя…
Аж раптом почула шум.
Біля її дому стояла Олена і маленький Василь.
Бабуся застигла, тільки сльози бігли. Вона розуміла: немає у неї більше нікого ріднішого за них.
– Моя донечко, – тихо говорила вона.
Невістка відповіла:
– Можна вас називати мамою? Я і раніше хотіла так казати, але чомусь відчувала, що ви мене зовсім не любите.
Ось так вони і почали жити у селі, поки в Олени була відпустка. Розмовляли, працювали разом на городі. Тільки Олена сумувала.
Зізналася: без музики погано їй. Хочеться пограти, а де?
– У школі, Оленко. Підемо туди ввечері.
Ввечері Олена сіла за піаніно і торкнулася клавіш.
І почала звучати музика…
А вам сподобалася історія?
