Хочу сьогодні звернутися до вас та почути ваші роздуми про те, як би ви відреагували в даній життєвій ситуації.
Одного разу підійшов син до матері і прямим текстом сказав: “Оскільки ти мене народила, то будь добра, неси за мене відповідальність протягом всього свого життя. Батьки моїх друзів купити їм квартири, а я весь час живу на орендованій. Що ти хорошого дала мені у цьому житті? Ти коли мене народжувала, думала про те, як будеш мене забезпечувати? Думаєш, що виростила мене і можна жити у своє задоволення? Ти завжди повинна за мене відповідати. Чому я повинен з самого ранку працювати і заробляти копійки? Чому ти мені не дала хороший старт?”.
Мама послухала сина і засмутилася. Вона самотужки виховувала його. Працювала цілодобово, падала від безсилля. Квартира перейшла у спадок від її батьків. Крутилася жінка як білка в колесі, щоб у сина завжди все було. На себе грошей та часу ніколи не вистачало.
А тепер син її звинувачує в тому, що вона нічого не дала йому в житті. Слова його були як ніж у серце. Виходить, що тільки фінансово забезпечені люди можуть народжувати дітей, а простим людям діти не потрібні? Така “розкіш” дозволена лише багатіям?
Дуже прикро стало матері. Чому її син виріс таким егоїстом? Чому він думає лише про себе та свої потреби? Скоро йому виповниться 30 років, у чому матір винна? Син здоровий, працювати вміє, а матеріальний достаток буде з часом. Що тепер їй робити? Як спілкуватися з сином?
А що б ви порадили жінці в даній ситуації?
