Петрик у свої півтора року вже багато чого побачив. Деякі і за все життя стільки не терплять. З самого народження він опинився в «Будинку маляти», тому як його мама була ще школяркою, і батьки наполягли на тому, щоб відразу відмовитися від нього і не псувати собі життя. Треба було закінчити школу, здобути вищу освіту, а тут таке!
Малюки завжди нарозхват у прийомних батьків, і його взяла до себе одна мила пара, яка давно мріяла про синочка. Але прожив він у них недовго, всього через пів року новоспечена матуся завагітніла, і вони вирішили віддати Петрика назад, адже у них буде своя дитина. Добре ще, що Петя нічого не пам’ятав. Напевно, відчував біль, але не міг його ще ніяк розпізнати. Відчував зраду, але не знав, що це ще не межа. У півтора року з’явилася його справжня мама і була рішуче налаштована забрати його собі. Приходила кожен день, грала з ним, цілувала, і Петька розцвів, посміхався в усі свої шість зубів. Але потім мама раптом пропала. У неї знову трапився несподіваний життєвий поворот, що включав в себе нову любов і вона знову відмовилася від маленької дитини.
Так минуло ще півтора року, Петю перевели в дитячий будинок. Він, звичайно не пам’ятав ні першу прийомну маму, ні свою рідну. Але відчував якийсь незрозумілий смуток, подовгу вдивляючись у далечінь під час прогулянок.
Особисте життя в його справжньої мами, мабуть, все ж не склалося. Вона знову з’явилася на порозі установи з наміром повернути сина. На цей раз вона довела справу до кінця і через пів року Петя вже жив з нею і бабусею. Ось щастя-то було!
Мама читала йому казки перед сном і обіймала, а бабуся варила найсмачніші у світі каші. І головне – він був єдиною дитиною у всьому будинку, всі іграшки належали йому, вся увага дорослих теж.
Але через пару місяців мамі набридло таке життя, і вона знову почала пропадати десь допізна. Напевно, знову шукала свою любов або просто розважалася, Петя цього не знав, але дуже сумував, коли доводилося засинати без маминого поцілунку.
А одного разу мама просто не повернулася … пізніше бабусі зателефонували і сказали, що з нею щось трапилося погане. Бабуся довго плакала, а потім повернула Петю в дитячий будинок. Одна вона не могла його виховувати, вік був уже не той.
Діти сміялися над ним, підколювали, знущалися – адже якщо його повернули, значить він нікому не потрібен. Але він завжди кричав у відповідь:
– А у мене все одно будуть батьки, ось побачите!
Але йшли роки і ніхто його не забирав. Бабуся його не провідує.
Петя став одинаком, замкнувся в собі і ні з ким не дружив. Тільки вечорами він дивився у вікно і чогось чекав.
Якось до них в дитячий будинок прийшов священник, запропонував охрестити всіх охочих. Петя толком не знав, що це означає, але йому дуже сподобався добрий отець і він погодився. Священник провів з усіма бесіду, щоб усі розуміли, що до чого. Потім пройшло Таїнство Хрещення, це було настільки зворушливо, що Петя вирішив після цього поговорити зі священником.
Він тихо підійшов до нього і запитав:
– Отче, ось ви сказали, що ми тепер православні, віримо в Бога, що він всіх нас любить. Навіть попри те що ми всі тут, нікому не потрібні. От скажіть, як мені зробити, щоб у мене з’явилися батьки?
Священник погладив його по голові і сказав:
– Малюк, головне, що ти зумів зберегти чисте серце. Я бачу, що ти добрий, світлий хлопчик. Молися Господу і Святителю Миколі, щоб послав тобі хороших батьків. Ось побачиш, за тобою обов’язково прийдуть.
І Петька почав молитися щовечора. Він тепер не відчував себе самотнім, і його самотність мала значення. Він ревно просив:
– Святитель Микола, я читав, що ти багатьом допоміг, допоможи і мені, дай мені хороших батьків! Таких, які не повернуть мене назад і любити будуть! Ну, будь ласка!
Так минуло два місяці. Іноді Петька вже сумнівався, що Святитель Микола його чує. Але потім втішав себе тим, що він просто вибирає для нього кращих батьків.
І одного разу його покликали в кабінет …
– Петя, золотце, з тобою хочуть познайомитися. Ось це Микола і його дружина Світлана.
Петя засвітився від радості: «Миколо! Ну точно від Святителя Миколая!»
Він так зрадів, що одразу кинувся обіймати нового тата Миколу і закричав:
– Я знав, знав, що ти за мною прийдеш! Тато Микола, мені тебе Святитель Микола вибрав!
Звичайно, пара його взяла, неймовірно зворушені чистою душею Петі.
І незабаром у нього народилася сестричка Оля, яку він також любив, як своїх нових батьків, яких з першого ж дня почав називати татом і мамою.
Вам сподобався щасливий фінал цієї історії?
