Отримала невеличкий спадок, та вирішила все до копійки віддати донечці! В неї молода сім’я, будуть діти. Їм потрібна власна квартира. Уявіть мій подив, коли я дізналася, на що її чоловік витрачає мої заощадження?
Я овдовіла дуже рано. Донечці всього три рочки було. Складні часи пережили, мою вчительську зарплату роками не виплачували. Доводилося тримати город і після уроків їхати копати грядки.
Я намагалася не падати духом, бо знала, що маю дбати про свою дівчинку. Маринка росла розумною, гарно вчилася і отримала хорошу освіту. Ні копієчки за дитину не платила — вона сама собі раду давала. Як і я, стала вчителькою історії, продовжила династію. Звичайно, така професія не приносить великих грошей, але щастя ж не в тому.
Маринка зустріла чоловіка ще в студентські роки. Він фізик, але вирішив відкрити власний бізнес, аби більше заробляти — тепер продає техніку на ринку. Справи йдуть досить непогано, на життя їм вистачає. Одна біда — ніяк діти не можуть назбирати на власну квартиру. Вже 3 рік по орендованих тиняються.
Шкода мені їх, тому всі свої заощадження відразу віддала доньці. Ще й наголосила, що мені від них ніякої фінансової допомоги не треба, навіть без подарунків на свята можу обійтися, аби тільки квартиру собі нарешті купили!
А як інакше?! Марина ж вагітна. Яка нормальна бабуся допустить, щоб її внучатко в чужій квартирі росло?!
Нещодавно дізналась, що у Вінниці померла моя тітка Василина і залишила мені частину спадку. Це гроші невеликі, але допоможуть донечці зібрати на житло.
В гості до дітей ходжу рідко, розумію, що зятеві це не до вподоби. Відчуваю себе зайвою, а сваха навідується до молодої сім’ї мало не щодня. Вже як до себе додому приходить. Донька завжди їй готує вечерю.
– Важко свекрусі самій. От і просить нас їй помагати, — виправдовувалася Марина.
Та мені зрозуміти складно, чому свасі так важко. В неї є чоловік, обоє мають пенсію, більш-менш здорові.
Одного разу я випадково почула розмову молодих. Зять говорив на підвищених тонах:
– Мамі сімдесят років! Ми мусимо купити гарний подарунок на ювілей! Таке свято не щодня!
– Але ж ми зараз зовсім не маємо грошей! Доведеться брати із заощаджень, — казала Марина.
Я не втручалася, але згодом розпитала доньку. Виявилося, що на ювілей сваха замовила норкову шубу. Бо ж вона людина поважна, і в такому віці має мати таку коштовну річ. Мені дуже дивно від цієї забаганки стало, це ж величезні гроші!
Тоді Марина розповіла, що через день її чоловік возить батькам продукти, ще й придбав їм усю техніку в дім. А коли вона йому пояснює, що так вони на квартиру не назбирають — він свариться і ображається.
От і стало зрозуміло, чого не вдається їм придбати житло. А скоро ще ж дитина з’явиться. Всі гроші на це йтимуть.
Ювілей свасі влаштували у шикарному ресторані. І хутро все ж подарували. Вона була дуже втішна, а я не втрималась:
– Такі гроші на вітер викинули, а дітям жити ніде!
– Помовчали б ви, свахо! Вашої думки ніхто не питав. А взагалі, діти винні батькам, бо ми їх ростили і годували! – сказала сваха.
Мені було прикро, адже розуміла, що то частково за мої гроші купили дорогущу шубу. Сваритися бажання немає. Але тепер не знаю, чи віддавати молодим успадковані гроші.
Що порадите?
