Я живу разом з чоловіком та дітьми у власній квартирі. Попри те, що моя мама після смерті батька залишилася сама, я вирішила, що не варто знову з нею з’їжджатися. Молода сім’я має жити окремо від батьків, бо інакше – щасливого життя чекати не варто. Але я навідувалася до літньої матері двічі на тиждень, привозила їй усі необхідні продукти, ліки. Вона ні в чому не мала потреби – ні в матеріальних речах, ні в любові і турботі.
Останнім часом у мене на роботі твориться суцільний хаос. Роботи сила-силенна. Тож я не мала часу навідуватися до старенької так часто, як їй би цього хотілося. З набором продуктів відправляла до бабусі її онуків. Та й я надто не хвилювалася з приводу того, що надовго залишаю її без своєї уваги. Самотньою вона себе точно не відчуватиме: усі її сусіди – це люди пенсійного віку, які живуть дуже дружно – наче одна сім’я. Якщо трапиться щось неочікуване – точно поспішать на допомогу.
Як тільки в мене з’являлася вільна хвилинка на роботі, я одразу телефонувала найріднішій. Але цього разу чула у відповідь лише одні гудки. Так тривало цілий день. Я вже не знала, куди себе подіти від хвилювання, не могла дочекатися завершення робочого дня, аби якомога швидше навідатися до мами і перевірити, чи все у неї гаразд.
Під дверима її квартири я простояла цілу вічність, але вона не відчиняла мені після сотні дзвінків і наполегливого стуку. На мої розпачливі спроби докликатися до мами почали реагувати сусіди. Побачивши, як я ридаю, дужі чоловіки почали виламувати двері, аби пробратися у квартиру. Я стояла осторонь і молилася. Нічим іншим в даній ситуації я зарадити не могла.
В кінцевому результаті довелося таки викликати рятувальну службу, якій вдалося відкрити двері. Я забігла в квартиру зі швидкістю світла, але те, що я побачила, мене просто шокувало.
Жива і здорова мама стояла на порозі, заливаючись гучним сміхом:
– Ось провчила я нарешті свою донечку. Ну, й заметушилася ти, Оксанко. Невже про мати згадала?
Такий життєвий урок я засвоїла того вечора: батьків потрібно берегти, цінувати і любити, бо ніколи не знаєш, яка зустріч може стати останньою. Попри те, що я посивіла вмить, стоячи під тими злощасними дверима, я вдячна матері за таку науку.
Чи правильно вчинила літня жінка?
Чи розгнівалися б ви на неї за таку витівку?
