Якби ми все розмаїття традиційного українського намиста назвали при наших прапрабабусях спрощено «коралі», вони подивилися б на нас, як на «відсталих» від моди – те саме, що ми б назвали кольє ланцюжком. Бо пацьорки відрізняються від коралів, а гердани – це зовсім інше, ніж дукачі Відмінності у стародавніх прикрасах пояснила нам етнографиня, майстриня Лариса Коляда і навіть склала коротенький словничок.
До слова: прикраси завжди виконували дві функції – захисну та інформативну. Вийти без намиста в люди для наших прапрабабусь означало вийти ледь не голою – без захисту.
Оберегові та ритуальні прикраси носили лише на тілі: обручки, браслети, хрестики. Ну а ті, що носили поверх одягу, красномовно говорили про достаток господаря: шість ниток коралового намиста, наприклад, коштували, як пара волів. Чим заможнішою була жінка, тим більше ниток намиста носила і тим більші намистини нанизувала. Багачки могли собі дозволити по 10-15 ниток, бідніші дівчата носили не менше 2-3 шнурівки коралів.
ГЕРДАНИ
Нагрудні бісерні прикраси у вигляді петлі з двох смужок, з’єднаних медальйоном в місці сонячного сплетіння. Їх носили переважно чоловіки, але одягали й жінки. На Буковині кінці стрічок гердана з’єднувалися підвішеним до них люстерком.
СИЛЯНКИ АБО ПЛЕТІНКИ
Рівні смужки з бісеру, які зав’язують ззаду на шиї. Назва походить від способу виготовлення таких прикрас: силяння – це нанизування бісеру на нитку. Неширокі (два-три сантиметри) силянки жінки носили щодня як оберіг (сила силянки як оберега завжди визначалася орнаментом). Для більшої сили оберега гуцули, наприклад, бісерну стрічку із захисним орнаментом нашивали на червону смужку полотна. Традиційним орнаментом бісерних прикрас був геометричний ромб з простими або ускладненими контурами, трикутник з ріжками-відгалуженнями по кутах, зигзаги і кривульки – символи нескінченності.
КРИЗИ
Широкі (до 20 см) круглі коміри з бісеру, що вкривали шию, плечі і груди жінки. Їх носили у свята лемки і бойки. Одягали одразу декілька різноколірних комірів різної довжини й ширини, які спускалися аж до пояса. Для того, щоб сплести один такий комір, витрачали приблизно 200 годин.
ЗГАРДИ
Металеве оберегове намисто, що складається з двох-трьох ниток нанизаних на червону або металеву основу хрестиків. Ззаду на шиї згарди з’єднували двома дисками – чепрагами, які за розміром більше самих хрестів на намисті. На чепрагах намальована солярна символіка: колесо з вісьма, шістьма або чотирма спицями (останній варіант і є, власне, хрест), розетта або концентричні круги.
ШЕЛЕСТ
Металеве намисто з невеликих круглих дзвіночків, які виготовляли і носили на Гуцульщині. Найбільш архаїчне з усіх слов’янських прикрас.
ПАЦЬОРКИ
Намисто із скла. Для їх виготовлення використовували смальту – непрозорий сплав скла різних кольорів: темно-синього, блакитного, бірюзового, білого, зеленого, коричневого, чорного і червоного. Круглі намистини інкрустувалися золотом і розписувалися кольоровими фарбами.
ДУКАЧ АБО ЛІЧМАН
Нагрудна прикраса у вигляді великої медалеобразної монети з металевим бантом, прикрашеним каменями. Займала центральне композиційне місце у всьому комплексі нагрудних прикрас: кріпилася посередині на найбільший ряд «намиста». Зазвичай на лицьовій стороні найстаріших дукачів був «патрет» того, хто наймав козака на службу, а на оборотній стороні – сцена битви, на честь якої людина нагороджувалася. Дуже популярними в народі були також дукачі з біблейським сюжетом.
БУНТ АБО КОРАЛІ
Про них мріяли всі українські модниці XVIII-IXX сторіч і мріяли отримати коралі або бунт від коханого, як зараз перестень Тіфані, наприклад. До речі, слово бунт походить від польського bunt – з’єднання, зв’язка, бо нитки коралів зав’язували.
Коралі, як вже зрозуміло з назви, робили з коралу – коралових поліпів, які росли лише в Середземному морі. На території нинішньої України, а також королівства Польського, Австро-Угорщини корал продавали на вагу або вже готовими нитками. В одному намисті їх могло бути аж 25!
За ціну однієї нитки або ризи можна було купити клаптик землі. Фактично такий коштовний подарунок вважався інвестицією. Зокрема, й у жінку, якій це дарували. Це, як правило, була найближча родичка (мати, сестра, донька) або наречена. Часто мати ділила між дорослими доньками свої намистини коралів, як придане.
Джерело: https://ukrainky.com.ua/
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Поділіться з друзями
