Із самого ранку сьогодні надворі було дуже холодно. Усе довкола вкрили перші приморозки. Павлик, поправляючи ранець ледь не на кожному кроці, поспішав додому. Вчителька затримала їх після останнього уроку. Вона завжди так робила, коли помічала, що клас не зрозумів тему. Вона вважала своїм святим обов’язком зробити так, щоб діти знали все. Хоча чи була з того користь, не знав ніхто.
Тож доводилося сидіти у класі в пообідній час. А зараз, коли температура впала ще більше, поспішати додому, аби не замерзнути. Павлик добряче змерз. Він понадіявся, що сьогодні буде трохи тепліше, надворі так яскраво світило сонечко та й у прогнозі обіцяли покращення, тож малий одягнув осінню куртку замість теплої зимової. Поки хлопця гріли тільки думки про те, що десь там в домі його вже чекає гаряча вечеря, тепле ліжко та мамина посмішка.
Хлопець звернув в останній із провулків і помітив на узбіччі стареньку жінку. Вона лежала на промерзлій землі в дивній неприродній позі. Юнак завмер. Трохи постояв, а тоді підійшов до незнайомки і легенько торкнувся її руки. Спочатку реакції не було. Тільки згодом бабуся розплющила очі. Павло зрадів. Він хотів було запитати, що пенсіонерка тут робить і чому не йде додому, можливо, їй потрібно викликати швидку, але та знову впала додолу.
Хлопчик запанікував, а довкола ще й, як на зло, не було нікого. Павло витяг з кишені мобільний і взявся телефонувати рідним. Першим відповів тато. Син усе йому пояснив і чоловік попросив того чекати на місці. У паніці Павло вже навіть забув про страшенний холод на дворі.
Бабуся то непритомніла, то знову приходила до тями. Це сильно лякало дитину. Через декілька хвилин тато вже був на місці. А за ним приїхала і швидка допомога.
Лікарі поклали бабусю на носилки і занесли в машину. А син із батьком поїхали додому. Цілий вечір Павло цікавився у тата, як там ця жіночка. Батько втомився казати, що й гадки не має, що з нею, тому пообіцяв, що завтра вони обоє поїдуть провідати жінку. Павликові трохи відлягло.
Наступного дня вони й справді приїхали у лікарню. Поговорили з лікарем і виявили, що тільки завдяки хлопчикові, який її знайшов, старенька і досі була живою. Інакше вона точно замерзла б на морозі.
Колись ця жіночка була вчителькою. А зараз вона уже на пенсії. Живе сама. А вчора їй стало погано, довелося йти в аптеку, бо більше було нікому. Ось так посеред дороги і впала немічна. Тож якби не Павло, хто знає, чим це все скінчилося б.
Хлопчик дуже здружився з пенсіонеркою. Він щодня провідував її після школи. Старався розуміти всі теми, щоб не залишатися в школі після обіду й більше часу провести з бабусею.
Коли жіночка одужала, вона захотіла віддячити малюку тим же, що він зробив для неї. Старенька прийшла до його школи і розповіла директорові, який чудовий учень вчиться у їхній школі. Так Павло став відомим. Його навіть почесною грамотою нагородили перед усім на урочистій лінійці. Надалі він став прикладом для інших дітей.
Адже й справді старенька завдячує своїм життям юнакові. Так і виходить, що можна врятувати не одне життя, якщо не залишатися байдужим. Ось і директор Павликової школи говорив про людяність та повагу. Про те, що добрі вчинки будуть винагороджені. А сам хлопчик розповідав, що брав приклад зі своїх батьків, тому що вони ніколи не проходили повз людей, яким потрібна була допомога.
Ось такі звички слід переймати в інших. Рівнятися тільки на кращий!
А ви допомагаєте немічним на вулиці?
Чи ні?
