Перебираючи кавалерами, Лариса й далі жила з дітьми сама. Інколи, прокинувшись серед ночі, важко зітхала і думала, за що ж їй така доля

Лариса повністю перейняла на себе усі домашні обов’язки після розлучення. 

— У мене немає іншого виходу, — сумно казала жінка. — Краще бути самій, ніж з Юрком, який ніколи не був тверезим. Без нього спокійніше. І діти допомагають мені. Марічка може щось приготувати чи прибрати, а Миколка у свої десять за кроликами дивиться.

На вроду Лариса була привабливою, тому від чоловіків згодом відбою не було. Та жінка залишалася неприступною.

— І що ти собі думаєш? — докоряла сусідка Оля. — Чим тобі Тарас не вгодив? І господар хороший, і ти йому не байдужа.

— Він дітей своїх залишив, — сказала Лариса. — Колишня дружина розповідала, що ні копійки не виділяє, зате купив собі скутер і оновив гардероб. А сам ледачий. Ніде не працює і живе з батьками. А тепер скажи, як з рідними так повівся, то що про моїх дітей говорити? 

Інколи Лариса не могла заснути вночі і думала про свою долю. Невже їй у свої 35 років доведеться назавжди залишитися самотньою?

Одного дня жінка пішла в ліс по червону горобину для варення. Дорогою вона зашпорталася і впала. Жінка відчула різкий біль. Мабуть, зламала ногу. 

— Ще цього мені бракувало, — з розпачем схлипнула Лариса.

Вона спробувала піднятися, струсила з себе траву і шукала очима палицю. Сподівалася, що з нею зможе дійти додому.

— Куди ж це ви так спішили? — раптом запитав чийсь чоловічий голос.

— По горобину, — відказала Лариса чоловікові, який з’явився перед нею. — А хто ви?

— Я місцевий лісник. Новенький тут. Онук діда Данила з села. 

— Знахаря?

— Так, — сказав він. — Він знається на цілющих настоянках, тому допоможе вам.

Дмитро був на велосипеді, тому відвіз Ларису до діда. Той оглянув ногу і наклав гіпс. Чоловік допоміг жінці добратися додому, а наступного дня появився на порозі з кошиком горобини.

— Це вам. Як ваше самопочуття?

— Краще не запитуйте, бо у мене  купа справ по господарству, а я от в якому становищі.

— Таке ніколи не стається вчасно, — відказав Дмитро. — А я бачу, що у вас двоє помічників є.

— Так, але малі вони ще. Дрова не порубають і сіна не накосять, — сумно сказала жінка.

Дмитро захотів допомогти Ларисі, але вона твердила, що це зайве. Проте вже на наступний день сіно було готове і дрова чекали свого часу. Ввечері Лариса запросила чоловіка на вечерю. Вони розговорилися і розповіли один одному про все своє життя.

Дмитро працював в управлінні лісового і мисливського господарства в обласному центрі. Одного дня після роботи він застукав свою дружину з коханцем.

— Після цього ми розлучилися і я перебрався сюди, — розповів чоловік. — А пиріжки у вас неймовірні!

— Давайте я вам ще узвару наллю.

Між Дмитром і Ларисою зав’язалася симпатія. Вони почали проводити багато часу разом, а розлука здавалася нестерпною. 

— Мамо, а у нас буде новий тато Дмитро? — одного разу запитав Миколка.

— Сину, що це за питання такі? Йди роби свої справи, — сором’язливо відказала Лариса.

— Ларисо, тут така справа…Ти вийдеш за мене? — раптом озвався Дмитро.

— Звичайно, що вийде, — відказала Марічка. — Ви б лише бачили, як вона чекає на ваш візит.

Лариса обійняла Дмитра і відчула, що вона у надійних руках. Це був початок нової сторінки у її житті. 

Ось така доленосна зустріч. А ви вірите, що все в житті відбувається не дарма?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: