Лариса повністю перейняла на себе усі домашні обов’язки після розлучення.
– У мене немає іншого виходу, – сумно казала жінка. – Краще бути самій, ніж з Юрком, який ніколи не був тверезим. Без нього спокійніше. І діти допомагають мені. Марічка може щось приготувати чи прибрати, а Миколка у свої десять за кроликами дивиться.
На вроду Лариса була привабливою, тому від чоловіків згодом відбою не було. Та жінка залишалася неприступною.
– І що ти собі думаєш? – докоряла сусідка Оля. – Чим тобі Тарас не вгодив? І господар хороший, і ти йому не байдужа.
– Він дітей своїх залишив, – сказала Лариса. – Колишня дружина розповідала, що ні копійки не виділяє, зате купив собі скутер і оновив гардероб. А сам ледачий. Ніде не працює і живе з батьками. А тепер скажи, як з рідними так повівся, то що про моїх дітей говорити?
Інколи Лариса не могла заснути вночі і думала про свою долю. Невже їй у свої 35 років доведеться назавжди залишитися самотньою?
Одного дня жінка пішла в ліс по червону горобину для варення. Дорогою вона зашпорталася і впала. Жінка відчула різкий біль. Мабуть, зламала ногу.
– Ще цього мені бракувало, – з розпачем схлипнула Лариса.
Вона спробувала піднятися, струсила з себе траву і шукала очима палицю. Сподівалася, що з нею зможе дійти додому.
– Куди ж це ви так спішили? – раптом запитав чийсь чоловічий голос.
– По горобину, – відказала Лариса чоловікові, який з’явився перед нею. – А хто ви?
– Я місцевий лісник. Новенький тут. Онук діда Данила з села.
– Знахаря?
– Так, – сказав він. – Він знається на цілющих настоянках, тому допоможе вам.
Дмитро був на велосипеді, тому відвіз Ларису до діда. Той оглянув ногу і наклав гіпс. Чоловік допоміг жінці добратися додому, а наступного дня появився на порозі з кошиком горобини.
– Це вам. Як ваше самопочуття?
– Краще не запитуйте, бо у мене купа справ по господарству, а я от в якому становищі.
– Таке ніколи не стається вчасно, – відказав Дмитро. – А я бачу, що у вас двоє помічників є.
– Так, але малі вони ще. Дрова не порубають і сіна не накосять, – сумно сказала жінка.
Дмитро захотів допомогти Ларисі, але вона твердила, що це зайве. Проте вже на наступний день сіно було готове і дрова чекали свого часу. Ввечері Лариса запросила чоловіка на вечерю. Вони розговорилися і розповіли один одному про все своє життя.
Дмитро працював в управлінні лісового і мисливського господарства в обласному центрі. Одного дня після роботи він застукав свою дружину з коханцем.
– Після цього ми розлучилися і я перебрався сюди, – розповів чоловік. – А пиріжки у вас неймовірні!
– Давайте я вам ще узвару наллю.
Між Дмитром і Ларисою зав’язалася симпатія. Вони почали проводити багато часу разом, а розлука здавалася нестерпною.
– Мамо, а у нас буде новий тато Дмитро? – одного разу запитав Миколка.
– Сину, що це за питання такі? Йди роби свої справи, – сором’язливо відказала Лариса.
– Ларисо, тут така справа…Ти вийдеш за мене? – раптом озвався Дмитро.
– Звичайно, що вийде, – відказала Марічка. – Ви б лише бачили, як вона чекає на ваш візит.
Лариса обійняла Дмитра і відчула, що вона у надійних руках. Це був початок нової сторінки у її житті.
Ось така доленосна зустріч. А ви вірите, що все в житті відбувається не дарма?
