Моя мати у день мого весілля сумувала, що батько не присутній на цій святковій події. Понад 20 років тому вона стала вдовою.
З того часу ми жили з матір’ю лише вдвох. Вона навіть не задумувалася над тим, щоб одружитися вдруге. Я виріс, одружився і переїхав, а мати залишилася жити сама.
Звичайно, що ми з дружиною не забували про неї і регулярно навідувалися в гості.
Та нещодавно я дізнався, що у матері з’явився кавалер. Вони швидко знайшли спільну мову і сподобалися один одному.
Я помітив, що поведінка матері змінилася. Вона справді почала частіше посміхатися і випромінювати радість. Після смерті батька мама продовжувала віддавати мені свою любов і турботу, але в її очах завжди можна було побачити сум. Я мріяв про те, щоб вона знову отримала жіноче щастя, яке у неї було поруч з моїм батьком.
Самотність негативно впливає на самопочуття людини, тому я зрадів, коли побачив, що мати знову почала жити. Закохану жінку можна одразу розпізнати навіть за виразом обличчя.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Однак, коли новий обранець переїхав жити до матері я задумався. Адже я знав, що у нього є власна квартира в центрі міста, де він мешкав сам. Діти давно виросли і роз’їхалися, тому він міг запропонувати матері перебратися до нього, але не зробив цього. Чому?
Та ще більше насторожувало те, що він жодного разу не запрошував її в гості. Я, як чоловік, не можу пояснити таку поведінку. Мені здається, що свою кохану людину хочеться познайомити якомога ближче зі світом, у якому ти живеш.
Здається, що він обманув про свою нерухомість, а то й про інші факти. Я помітив, що він намагається уникати розмов на цю тему, щоб не вдаватися в подробиці.
Я не говорив про свої думки матері, але не зміг мовчати, коли дізнався, що в день народження їй зробили пропозицію. З одного боку, мені хочеться, щоб вона була щасливою, а з іншого – хвилююся за неї. Зважаючи на усі підозри, хіба так необхідно їй те весілля? У неї є ми і скоро з’являться онуки, а чоловік – це лише зайві турботи.
Можливо, я помиляюся, але не хочеться, щоб мати потрапила в халепу.
Як діяти в такій ситуації?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
