Багатющі запаси чорнозему, рекордні врожаї пшениці — до цього списку можна додати ще й титул солодкої країни. Лише уявіть: у світовому рейтингу найбільших виробників меду Україна впевнено утримує 3-тю позицію, а от у Європі рівних нам просто немає.
За рік українські бджілки дарують нам близько 70 тонн меду. Українці стільки не подужають, тому половину з цього обсягу експортують. В чергу за українським медом стає Німеччина, Польща та США. Таким показникам ми точно завдячуємо українській природі, але ще й українцеві Петру Прокоповичу. Саме він спроєктував рамковий вулик, яким і в наші дні користується увесь світ.
Кар’єра Прокоповича-пасічника почалася доволі пізно, коли військовий вийшов у відставку. Потрібно було чимось заповнити вільний час, тож придбав 32 вулики. Жодних посібників не було, тонкощі ремесла пізнавав самотужки. І тут його чекало жахливе відкриття. У ті часи перш ніж добути мед з вулика, потрібно було винищити бджолині сім’ї димом. Прокопович вважав такий метод варварством і вже 1814 року вперше у світі сконструював рамковий вулик, який можна було відчиняти, оглядати та збирати мед без жодної шкоди для комах.
У середині 19-го століття ще донедавна бджоляр-початківець мав найбільшу пасіку у світі — 10 тисяч бджолосімей, і чималий прибуток.
Чутки про медового генія дійшли і до царського імператорського двору — Микола І особисто приїжджав на Чернігівщину скуштувати меду з пасіки Прокоповича і саме імператор доручив змінити маршрут залізниці, що за планами мала пролягти посеред вуликів. Додав слави пасічнику і Тарас Шевченко. Погостювавши у Прокоповича, письменник описав його на сторінках своєї повісті “Близнюки”.
А ви знали це?
