Я живу в одному з житлових комплексів столиці. Переїхала сюди нещодавно, мала хорошу роботу. Я за здоровий спосіб життя. Тому щовечора виходжу на пробіжку або прогулянку з моїм собакою.
Так було і цього вечора. Ми бігли по одній з доріжок, але Гарі почав скавчати і тягнути мене у темний закуток. Звідти долинав якийсь плач.
Я ввімкнула ліхтарик на телефоні, посвітила: на лавочці лежала жінка, поруч коляска, а там плаче дитина.
Підійшла до дівчини – спить. Почала її будити. Вона зірвалась і одразу побігла до дитини. Я хотіла уже йти, але щось мене змусило залишитись.
Дівчина поділилась зі мною своєю історією. Її звуть Христина. Вона не має дому. Ночує у якійсь комірчині, де їй дозволила залишитись консьєржка.
– А батько дитини.. щез. Ми жили раніше з ним у квартирі, яку орендували. Я працювала продавцем у магазині, а він вдома штани протирав. Хоча інколи вигравав великі суми у покер. Та вони довго у нас не затримувались. Він одразу їх програвав – розповідала Христя.
– Як тільки він дізнався про мою вагітність, зібрав усі свої речі і втік, поки я була на роботі. Телефон вимкнув. Родини у нього немає. Він з дитбудинку. Тож тепер шукай вітра в полі. А на мене він залишив борги за квартиру. Я ледь з ними розрахувалась і залишилась на вулиці з дитиною.
Я зараз під’їзди мию. Та це копійки. Навіть на підгузки не вистачає. А ще декілька днів тому молоко зникати почало.Я не знаю, що й робити, як не буде чим Олексійка годувати – завершила розповідь дівчина, сумно посміхнувшись.
Я вирішила допомогти і купити хоч продуктів їй та підгузків малюку. Ми пішли у ту крихітну кімнату. Яку і кімнатою назвати важко. Там стояв майже розвалений диван і все. Мені стало дуже сумно за долю цієї дівчини.
Я цілу ніч не могла стулити очей. Вранці проснулась і пішла до неї.
Запропонувала Христині жити зі мною.
– Але я не маю чим платити за квартиру.
– Нічого. Перший час будете гостями у мене. А потім побачимо. Малий підросте, легше стане.
Зараз Христина відівчилась на кондитера, піде працювати за професією. У неї талант до випічки тортів. Олексій виявився дуже спокійною дитиною, майже ніколи не капризував. Ніби відчував, що мамі і так важко. Ми його у дитсадок віддали.
Усі сусіди відмовляли мекне брати Христину до себе, та я жодного разу не пошкодувала про своє рішення.
А ви б могли так зробити?
