Мені 46 років, у мене звичайна, але багатодітна сім’я. У нас з дружиною п’ятеро хлопчаків. Ми давно вже мріяли про доньку, але все ніяк не виходило. Ось так і вийшло у нас п’ятеро богатирів.
Цей осінній день не віщував нічого особливого. Все, як завжди, по дорозі на роботу я завжди вже протягом 15 років шлюбу викидав сміття. І цей день не відрізнявся від тих. Я так само зібрав з ранку сміття, поцілував дружину і діточок і пішов.
Підходячи до сміттєвих баків я почув плач дитини. Я не міг зрозуміти звідки він долинає, але я виразно чув саме дитячий плач. Я підходив до сміттєвих контейнерів, а плач дитини було чути все виразніше.
Коли я підійшов майже впритул, я чітко розумів, що плач дитини доноситься саме зі сміттєвих баків. Я підбіг і тільки чув дитячий плач. Малюк був закиданий сміттям. Я почав відкидати пакети зі сміттям, і ось нарешті я добрався до нього.
Господи …. Те що я побачив, це просто жах … …Зовсім крихітний згорток, в зовсім тонкому покривальцю, наплакався до такої міри, що вже аж синій …
Моє серце розривалося від побаченого. Ну як же так …. Як можна викинути в сміттєвий контейнер живу людину ….
Я взяв його на руки, вкрив своєю курткою і притискаючи до себе, побіг з ним додому.
Прибігши додому, на порозі мене зустріла моя дружина Світлана. Вона дивилася на мене величезними очима і не розуміла, що відбувається.
Я все їй пояснив. Коли Світлана почала розгортати ту найтоншу пелюшку в якій викинули дитину, це була дівчинка. Вона була просто шокована. До тіла дівчинки пелюшка просто прилипла. Напевно від холоду. Світлана зі сльозами на очах переповила її в чисті пелюшки, закутала в тепле покривало і нагодувала тепленьким молоком. В цей час я викликав швидку допомогу і поліцію.
Вона не випускала дитину з рук, притискаючи її до себе, Світлана дихала їй на обличчя, щоб малятко зігрілося швидше. Маючи свої п’ятьох синів наше серце розривалося від болю. У малятка зовсім вже не було сил плакати, вона заснула.
Приїхали медики і поліція. Я все розповів як є. Вони забрали дитину і відвезли.
Ми не могли зі Світланою прийти до тями. Я не пішов на роботу і ми весь день не знаходили собі місце. Ми дзвонили в лікарню кожну годину, щоб дізнатися як ця маленька крихітка себе почуває …. На всі дзвінки нам відповідали, що дитина в реанімації і у неї переохолодження ….
Пройшов цілий місяць як малятко провело в реанімації і її перевели у звичайну палату. Їй потрібен був хороший догляд.
Порадившись з дружиною, ми вирішили, що це нам знак …. Подарунок долі від Бога …. Адже ми завжди хотіли дочку, а виходили тільки хлопчики.
Ми одразу зайнялися оформленням всієї необхідної документації, для того щоб маля удочерити. Це зайняло у нас майже півтора місяця, але ми впоралися. За цей час наша Марія (таке ім’я ми дали дівчинці) остаточно видужала, і ми змогли забрати її додому.
Ми були найщасливішими людьми. У нас з’явилася довгоочікувана донечка, а у наших п’ятьох синів довгоочікувана сестричка.
Ось таке щастя ми отримали зі сміттєвого контейнера.
Марійці зараз вже 5 років. Брати її оберігають як алмаз. Постійно сперечаються хто з них буде відводити її в дитячий садок, а хто забирати. Навіть розклад склали.
До речі кажучи, ту жінку, яка викинула маленьку Марію в сміттєвий контейнер, так і не знайшли …
Як би ви вчинили на місці цього подружжя?
