Мама із татом були без тями один від одного ще з першої зустрічі. Ніхто не здивувався, коли вони взяли шлюб. Тато працював керівником, мама була зі мною – типова сім’я. І все у нас було добре, поки не почало йти наперекір. Спершу тата скоротили. Але він не розгубився – іншу роботу знайшов, хоча й за меншу оплату. Маму це не влаштовувало. Після чергової сварки тато пішов.
Він був найкращим. Я невимовно за ним скучала. Хоча, потім мама мене навчила, що винен у всьому тато, а це вона найкраща. Я повірила. Одного дня у нас все навіть пішло на лад. Принаймні, я так подумала. Мама заявила, що ми їдемо на море. Тільки згодом виявилось, що на це свято життя мене не запрошували.
І нарешті, ми збираємо речі у мандрівку. Я теж. Іграшки мама мені брати не дозволяла. Казала, що там буде багато нових, а із непотребом носитись не варто. Я була слухняною дівчинкою.
На вокзал ми поїхали разом, там мама придбала квиток. Після ми поїхали кататись містом. Я була така щаслива! Потім мама ще й морозиво запропонувала мені купити. Але спершу посадила на лавку поруч із незрозумілим будинком і сказала, що за кілька хвилин повернеться із подвійним морозивом. Я сиділа і чекала. Була слухняною дівчинкою, так сказати. Сиділа…
Я чекала її допоки не стемніло. Не хотіла відходити з місця, не хотіла її засмучувати. Раптом вона мене б не знайшла? Лише під ранок я прилягла на лавку і не помітила, як заснула. Прокинулась вже у м’якенькому і чистому ліжку. Перша думка: “Мама мене знайшла!”. Але дійсність виявилась зовсім іншою – навпроти мене стояла якась незнайома жінка і мій татусь. Я негайно підбігла до нього і в сльозах почала випитувати: “Татусику, а де мамочка, вона ж за морозивом пішла?!”.
Батько довго не витримував паузу і сказав, що мама мене покинула. Тоді це було жорстоко. Невимовно боляче. Лише сьогодні я розумію, що інакшого рішення було не знайти. З часом я татову дружину мамою почала називати. У мене навіть братик маленький був! Я знову стала щаслива, у повноцінній сім’ї. Але рана таки відкрилась – і почала кровоточити. Я дізналась, що маму позбавили батьківських прав. Вона таткові зателефонувала лише під ранок, щоб зізнатись, що залишила мене на вулиці.
Ми переїхали у величезний будинок. Там у мене була навіть окрема кімната, моя, уявляєте! Час минав швидко. Я пішла до школи – я її закінчила. Уже й інститут опинився позаду. Я почала працювати у юридичній фірмі. Гроші заробляла хороші, тому і квартиру придбати вирішила. Батьки підтримали мою ініціативу і допомогли фінансово – і тепер у мене величезна квартира. Усе стало справді добре. Але до щасливого кінця було далеко.
Одного дня поруч із входом до під’їзду на мене чатувала жінка. Вона підійшла до мене і сказала: “Я твоя мама”. Я негайно зв’язалась із батьками і розповіла про все. Вони приїхали одразу. Заспокоїли мене і сказали, що вирішувати тільки мені. Згодом продзвенів дзвінок у двері. Відчиняти пішов тато. Повернувся не сам, а із невідомою. З моєю мамою. Тільки-но вона спробувала щось сказати – я її різко перервала і заявила, що мама у мене інша. А вона – зозуля. І все життя перед очима промайнуло. Як ця жінка мене цькувала проти тата, як покинула без жодних на те пояснень. А якби не тато!
Жінка побігла до виходу, не змогла стримати сліз. А я вкотре обійняла батьків і сказала, що дуже їх люблю та вдячна за все. Сім’я – це найважливіше у нашому житті. Ніколи не зраджуйте своїх близьких. Діти вам нічого не винні. Вони – ваш вибір, а не випадковість. І саме ви несете за них відповідальність!
