Після чергового самотнього вечора Зоя Петрівна вирішила, що потрібно знайти собі співмешканця у квартиру, щоб було веселіше. Вона взяла газету і почала читати різні варіанти у колонці “Зніму…”.
Серед усіх оголошень їй підійшло лише одне. Дівчина 27-років шукала житло на тривалий термін. Старенька набрала вказаний номер і домовилася з дівчиною про зустріч.
Зоя Петрівна вдягла своє найкраще плаття, в яке ледве влізла. Мабуть, малорухливий спосіб життя дається взнаки. Згодом задзвонив дверний дзвінок. В коридор зайшла молода дівчина з великою валізою.
– Доброго дня! Мене Марією звати, а ви Зоя Петрівна?
– Так. Роздягайся, проходь.
Тоді жінка не знала, що на неї чекає попереду. Дівчина розповіла, що працює терапевтом у місцевій лікарні. Це одразу підкупило Зою Петрівну, адже вона уявила, що Марія буде піклуватися про неї, ставити градусники, міряти тиск і носити пігулки. Однак реальність була далекою від мрій та бажань літньої жінки.
– Давайте я розберу свої речі, а потім ми поговоримо про усі умови співжиття? – запропонувала Марія.
– Гаразд, – погодилася жінка.
Поки Марія розкладалася, Зоя Петрівна їла на кухні кабачкові оладки. Потім дівчина зайшла на кухню. Там вони почали обговорювати майбутнє життя. Марія запропонувала Зої Петрівні готувати обід, допомагати на вихідних купувати продукти на тиждень і приготувати до завтрашнього ранку спортивний костюм.
– Що за костюм? – не зрозуміла жінка.
– Спортивний, – повторила Марія. – Зранку ідемо на пробіжку.
– Навіщо? – здивувалася старенька. – У мене серце слабке і тиск високий!
– Нічого не хочу чути. О 6:00 ранку підйом!
Як Марія й обіцяла, зранку вони зі Зоєю Петрівною відправилися в парк. У молодої дівчини було багато оптимізму й ентузіазму, а старенька натомість ледве перебирала ногами.
– Ноги вище! Трохи швидше! Ще швидше! Чудово! Переходимо на крок, йдемо.Зоя Петрівна, ви молодець. Продовжуйте йти, а я ще круг пробіжу, – сказала Марія.
– От вже люди будуть сміятися, коли побачать мене в парку і в спортивному костюмі, – буркотіла жінка. – Придумала бігати на старості літ! – жалілася Зоя Петрівна.
– Сніданок на мені, а з вас обід, – далі командувала дівчина. – Ввечері готуйтеся, бо на нас ще чекає тренажерний зал.
– Що? – не могла повірити своїм вухам Зоя Петрівна.
– Підемо займатися, – усміхнулася Марія. – І ще я маю готове меню на обіди. Ось ознайомтеся.
Потім дівчина вручила листочок із записами бабусі, а сама помчала на роботу. Сьогодні у них овочеве рагу.
– Це готувати я вмію, – зраділа старенька. – Не дарма я в дитячому садочку багато років пропрацювала.
Ввечері вони разом пішли на заняття в спортзал. А потім Марія зводила Зою Петрівну на візит до лікаря, де у неї взяли всі необхідні аналізи. Того вечора стара жінка змогла заснути без снодійного.
Кожного дня Зоя Петрівна долала все більшу відстань і ставала витривалішою. Перші два тижні жінку трошки засмучувала відсутність печива і цукру, але зате на столі стояв горщик з медом. Та для чаювання особливо й часу не було, адже після сніданку старенька обід готувала, Марусю годувала, потім вдома прибрала, а на вечерю ще салатик зробити.
Одного вечора Зоя Петрівна поцікавилася:
– Маріє, а де ти раніше жила?
– Та в бабусі однієї.
– І що з нею трапилося? Померла?
– Та ні. Заміж вийшла і виїхала закордон, – відказала дівчина. – Вирішила, що їй потрібні нові емоції в житті.
Так дві подруги прожили разом цілий рік. Зоя Петрівна була у чудовій фізичній формі і могла самостійно тренувати кого завгодно.
– Яке життя швидке і непередбачуване! – сміючись, каже подругам Зоя Петрівна. Три місяці тому жінка почала відвідувати курси англійської мови. А то як же їй спілкуватися з одним цікавим англійцем, з яким познайомилася на виставці картин одного відомого художника цієї зими?
А як ви вважаєте, чи закінчується життя після пенсії?
