П’ять років я була разом з Олегом. Останній рік подружнього життя був для мене карою.
Ми народили двох синочків. Та Олег участі в їхньому вихованні не приймав. Він став черствим і байдужим. Мого чоловіка, ніби підмінили. Раніше він таким не був.
А все почалось з того вечора, коли я повернулась з роботи швидше, бо погано себе почувала. Діти були в садочку. Зайшовши у коридор нашої квартири, я побачила пару жіночого взуття. Не мого. Якась жінка вийшла зі спальні. За нею мій чоловік. Мовчав. Вони зібрались і обоє вийшли. Він навіть не почав виправдовуватись.
Я довго плакала. Не знала, що робити далі. Піти від нього? Так куди? Я не маю, де податись, м живемо у його квартирі. А у мене ще й двоє малих дітей. Змиритись і жити далі? Терпіти таке? Спати на тому ліжку, де він був з іншою жінкою? Мені гидко, але життя іншого вибору мені не дало.
Олег повернувся додому і нічого не говорив. Він бачив, що я засмучена. Але сказав, що це я у всьому винна.
Ну прекрасно! Ще й провину на мене скинув! Ну що ж це за чоловік!
У той вечір ми довго сварились. Ця ситуація дала тріщину нашим стосункам. Я залишилась, бо розуміла, що діти без батька рости не можуть. Та Олегу відтоді я не довіряла.
Та згодом про подвійне життя мого чоловіка почали говорити знайомі та родичі. Я й подумала: а що я втрачаю? Олег останнім часом грошей не дає, з дітьми не спілкується. А так я мучу лиш себе.
Так склалась доля, що я потрапила до однієї бабці, через знайому. Стара жила сама у двокімнатній квартирі, шукала квартирантку, яка могла б за нею наглядати, в домі прибрати. За оренду грошей не братиме, лиш за комунальні послуги. Я до неї прийшла. Дітям вона була тільки рада. Часто гралась з ними.
Як виявилось, без чоловіка мені стало тільки легше. Я відпустила його і відчула свободу сама. Припинились сварки. Я відчула, що можу бути щаслива без нього.
Чоловік був злий, він думав, я не здатна зробити таке. Казав, що назад повернутись не дасть, аліменти теж не платитиме. Я згодом навіть перестала брати слухавку від нього..Набридло…
Відтоді минуло пів року. Я зустріла дуже хорошого чоловіка. Турботливого, доброго, дбайливого. Він подружився з моїми дітьми. А це головне!
Інколи я бачу Олега на вулиці. Він починає докоряти мене, що я пішла. Адже життя його не клеїться. А моє навпаки налагодилось. Йому це не до вподоби. Але мені уже байдуже на нього.
А ви б змогли піти від чоловіка, якби не мали власного житла?
