Я – звичайна дівчина з села. Закінчивши школу, я планувала навчатися на педагога, але не вступила в інститут через вагітність. Це сталося на одній з вечірок в одинадцятому класі. Ми познайомилися з одним хлопцем, швидко знайшли спільну мову і усамітнилися.
Оскільки він був не місцевим, то наступного дня поїхав додому. Однак наше спілкування продовжувалося і ми хотіли зустрітися після закінчення школи. Раптом я дізналася, що стану матір’ю. Ця новина була для мене радісною, адже батьком був коханий чоловік. Спочатку вирішила йому не говорити, щоб зробити сюрприз.
Нарешті ми зустрілися. Олександр здивувався, коли побачив мій живіт і не визнав, що це його дитя. Виявилося, що він одружений і має вже двох дітей.
У розпачі я сіла на лавку і гірко заплакала. Повз мене проїжджав хлопець в інвалідному візку. Він зупинився і запитав, чи не потрібна мені допомога. Спочатку я переконувала, що все гаразд, але він наполягав поговорити. Тоді я розказала йому все, що сталося.
Несподівано новий знайомий запропонував мені пожити в нього, мовляв, є вільна кімната. Я не могла повернутися додому, тому погодилася. Слава був поруч зі мною увесь період вагітності. Він порядний, добрий і турботливий хлопець.
Ми багато спілкувалися і він став для мене близьким другом, але мене він полюбив як дівчину. Коли настав день пологів, Слава відвіз мене в лікарню.
Потім хлопець постійно навідувався до мене і гості, а вдома на мене чекала коляска, новеньке ліжечко і дитячий одяг. Дмитрик став для нього рідним сином.
Згодом ми зі Славою почали жити як чоловік і дружина. Малеча підросла і я влаштувалася продавцем у місцевий магазин.
Стас, мій начальник, закохався в мене. Він робив мені дорогі подарунки і підвозив додому. Потім він переконував мене покинути Славу і переїхати до нього. Мовляв, навіщо мені чоловік-інвалід.
Звичайно, що ці слова мене обурили. Я навіть хотіла через це звільнитися. Саме тоді Дмитрику виповнилося 3 рочки. Стас пообіцяв допомогти з садочком і з цього приводу викликав мене до себе в кабінет. Тоді все й сталося…
Ми нишком зустрічалися десь три місяці, а потім я вирішила переїхати до Стаса. Коли сказала Славі, що йду від нього, то він мовчки пішов на кухню, а я зібрала речі й зачинила за собою двері.
Моє життя змінилося. Я більше не працювала, а займалася домашніми справами. Подруги заздрили, що у мене такий гарний і багатий чоловік. А що ще треба для щастя? Однак згодом Стас почав мене ревнувати до оточуючих. Першу сцену ревнощів та синці я йому пробачила. Після цього все начебто налагодилося.
Одного разу я поїхала в гості до батьків у село. Адже вони ще не бачили свого онука. Однак рідні засудили мене, тому я розчарована повернулася в місто. У квартирі я застала Стаса з іншою жінкою.
Зараз я живу в гуртожитку, де подруга допомогла мені отримати кімнату. Щоб звести кінці з кінцями, підробляю в кіоску неподалік.
Діма увесь час просить мене піти до тата.
А я жалію, що так вчинила зі Славою. Адже він був єдиним справжнім чоловіком у моєму житті. Він завжди дбав про мене, буквально на руках носив, підтримував і говорив приємні слова. І з Дмитром вони чудово ладнали.
Все ж, я наважилася попросити у нього вибачення і благати за будь-яку ціну прийняти мене назад.
Коли прийшла у його квартиру, то зустріла там незнайому жінку. Вона сказала, що вони придбали це житло пів року тому, а куди з’їхав колишній власник – не знають.
Чи правильно вчинила жінка? Що ви думаєте про цю історію?
Фото з відкритих джерел
