Я виходила заміж, бо завагітніла. Ми справді любили один одного, просто ще не були готові ставати батьками. Але вже як сталося. І от син скоро піде в школу, а у нас крім нього немає нічого спільно нажитого. Звісно дитина наш найбільший скарб, але самі розумієте.
Цікаво, що як тільки я почала зустрічатися з чоловіком, то всі подруги одноголосно твердили покинути його. Я думала, що то у них говорить заздрість, адже він був дуже красивим, але чула лише, що я варта кращого і життя з ним не складеться. Хто його знає, може то були ті самі рожеві окуляри.
Після весілля ми оселилися на моїй квартирі, що дісталася від бабусі. Звісно ремонту там не було, але тоді поруч з коханим мені усе здавалося раєм. Думали, що з часом все облаштуємо, але результату досі ніякого.
– Давай краще назбираємо грошей на увесь ремонт. А то бруднити одну кімнату і жити в іншій не найкраще рішення. Олексій ще малий! – наводив аргументи чоловік і я була з ним згодна.
– Навіщо зараз міняти ліжко, якщо воно потім не підійде до нових меблів! Я тебе знаю, то так і буде! – переконував він, а мене все дужче боліла спина. – Сама подумай як будуть виглядати нові меблі серед старих стін? – і він знову мав рацію.
Але з такими самими темпами нічого не відбувалося. Поки я була в декреті грошей вистачало хіба, що на продукти. Чоловік важко працював і коли я влаштувалася на роботу, то поміняв свою на легшу і менш прибуткову. Хотів відпочити за ті три роки.
Потім влаштувався менеджером і робив основний мінімум, щоб не поперли з роботи. Я не розуміла, чому він не прагне кращого життя і не хоче дбати про сім’ю та сина.
Потім влаштувався на роботу охоронцем, де графік, як для старших людей. Або для тих, хто у ті вихідні підпрацьовує додатково. Розлінився по повній програмі. Навіть їсти собі не міг зробити, а я вже мовчу, щоб з сином посидіти чи на роботу нормальну влаштуватися.
Я тим часом стрімко йшла кар’єрними сходами. Отримувала підвищення, а разом з ним і нові обов’язки та більше відповідальності, але мені це подобалось. З часом я стала помічати який мій коханий насправді ледачий і нічого не хоче добиватися. Він ніби був аби бути. Але про розлучення я не хотіла думати.
Ми все-таки сім’я, одне ціле. Синові потрібен батько. Добре, що він зробив так, що ці думки мене покинули.
Одного вечора я повернулася з роботи втомленою і голодною. А мене зустрів бардак у квартирі, незроблені домашні завдання сина, порожній холодильник і плита та смердючий пакет зі сміттям, який я ще зранку просила викинути. Я не витримала і влаштувала скандал.
– Не подобається – розлучайся! – крикнув чоловік
– А так і зроблю! – гордо відповіла я.
– Ти це серйозно? – він навіть підвівся з дивану і пішов до мене. – Тільки попробуй. Потім не проси мене прийти назад, я ще маю власну гордість!
– У мене теж вона є! Забирайся туди, де ти приписаний!
Наступного дня я подала на розлучення, а відчуття були такі, ніби скинула з себе величезний тягар.
Я не жалію про свій вчинок, адже не раз просила чоловіка бути відповідальнішим і старатися більше для нас! Йому і свекрусі я твердо заявила, що приходити й просити про допомогу не збираюся. Так навіть краще, а то ще син набереться дурної поведінки від батька. А я вже цілком зможу забезпечити нас обох.
Тепер я зі задоволенням готова перевернути цю стару сторінку життя і почати з чистого аркуша.
А як би ви зробили на моєму місці?
