У молодості, ще за часів навчання в університеті я не виділялася особливою кмітливістю.
Це помічали всі, але, мабуть, мій чоловік вирішив цим скористатися. Невже я пропустила такий важливий момент.
А може ще не надто пізно все змінити?
У шлюбі я вже 7 років, але варто згадати про їхній початок.
Як і у всіх, у нас не було відразу своєї домівки – спільною. Проте, мій чоловік мав свою квартиру, сказав, що хоче, аби ми жили там, а я погодилася.
Мала відкладені гроші, гарну кругленьку суму, тому вирішила, що потрібно про неї сказати чоловікові, бо вже мали спільний бюджет. Сказала, ми вирішили придбати дві машини і розкішну дачу. Та я й гадки немала, що потрібно все оформляти на себе. Довірилася і оформили на чоловіка. Все ж таки, ми тепер – сім’я.
Дітей ми не планували швидко, тому і гроші так не розходилися. Витрачали на їжу на розваги, одяг, але багато відкладали.
А ось на днях, я почула, як мій чоловік розмовляє зі своїм найкращим другом, який ще не був одруженим.
Не потрібно мене звинувачувати у тому, що я паю свій ніс не у свої справи. Так збіглося, що я опинилася в потрібному місці у потрібний час.
Так ось, що я почула ві свого чоловіка:
– Ти купи квартиру собі до весілля, бо після розлучення її не потрібно ділити. Так точно нічого не зможе відсудити. Та й взагалі, не одружуйся, якщо тобі це не вигідно. Завжди добре думай, зважуй.
Чесно, я ніколи не могла і подумати, що мій чоловік такий. Невже, він зі мною тільки тому, що так просто вигідно.
Минуло декілька хвилин і я згадала, що усі мої дорогі покупки все одно оформлені на мого чоловіка. Хіба це збіг обставин?
Я його обожнюю, довіряю, але як тоді бути? Як у нього запитати і не видати себе дурником?
Уже тиждень я і не знаю, що думати. Навіть своїм батькам нічого не розповідаю, бо вони у мене тяжко працюють і вже не молоді.
Розумію тільки одне: якщо ми раптово розлучимося з чоловіком, то я залишуся з носом. Взагалі, без жодної копійчини.
Що порадите? Як мені далі жити?
