Я багато років працюю в Італії. Цей рік розпочався з новини про те, що донька збирається виходити заміж. Звісно мені було радісно на душі, адже лише заради Лесі я й поїхала на заробітки.
Закордоном я провела цілих 13 років. Ми жили дуже бідно, тому довелося покинути доньку на бабусю і відправитися на пошуки кращого життя. На це рішення мене підштовхнула ситуація, яка трапилася на весіллі у сусідки. Випадково я дізналася про те, що Віра сміялася над моїм зовнішнім виглядом.
Справді я вдягнула свою стару сукню, але хіба це мало значення? Адже я прийшла привітати молодих, а не влаштовувати показ мод. Тим паче зайвих грошей у нашої сім’ї не було. Я одна заробляла нам на прожиття, а чоловік тим часом був безробітнім.
Віра облила брудом мене, мій одяг, мою сім’ю і навіть мою хату. Вона сказала, що гірших господарів немає у цілому селі.
Додому я повернулася з твердим переконанням в тому, що прийшов час все змінити. Зранку я заявила чоловікові, що хочу розлучитися. Потім одним телефонним дзвінком до подруги я влаштувалася на роботу в Італії.
Саме так я опинилася в Римі. Нічого легко мені не давалося, але у мене було повно натхнення й мотивації працювати. Слова сусідки настільки зачепили мене, що я зробила все можливе, аби тепер у мене була найкраща хата, а в ній все необхідне.
Попри це я завжди мріяла про щасливу долю для Лесі. Мені хотілося, щоб вона вийшла заміж і привела додому хорошого зятя. Однак я була в ступорі, коли дізналася, що нареченим моєї доньки став син тої самої Віри.
Та хіба я могла перечити доньці? Вирішила, що приїду додому і ми влаштуємо сватання. Можливо, сусідка за цей час змінилася. Та й її син не винен, що має таку матір.
Однак вдома на мене чекало суцільне розчарування. Віра залишилася такою ж, якою була. За столом ми почали говорити про бюджет майбутнього весілля. Сваха заявила, що усе святкування оплатити маю я. По-перше, бо я повернулася із заробітків, а по-друге, якби не її син, то моя донька досі б сиділа у дівках.
Звісно сусідка це все подала у вигляді жарту, але мені все одно було неприємно. Хіба я заради зятя стільки років тяжко працювала? Досить того, що він прийде в мій будинок на все готове, так ще й його мамуся натякала на те, що молодим можна й авто подарувати.
Тож на мої плечі лягли всі витрати. Я щомісяця висилася Лесі гроші, а її наречений з мамою не думають вкладати навіть копійки. Прикро, що донька не помічає їхньої гнилої натури. Не такого зятя я собі уявляла.
А що ви думаєте про ситуацію, яка склалася? Чи повинна жінка самостійно оплачувати весілля своєї доньки лише через те, що вона працює закордоном?
