В одному невеликому містечку народилися трійнята. Але ця історія зовсім не така як всі, ця історія сім’ї, яка про народження трійні навіть не підозрювала.
Вони жили небагато, місто невелике, хорошого обладнання вдень з вогнем не знайдеш, а ті що є – в дорогих клініках в сусідніх містах. Так і пройшла вся вагітність в буквальному очікуванні дива. Живіт ріс не по днях, а по годинах і вже на 7 місяці у Ані почалися перейми.
У пологовий будинок її доставили швидкою, після того як вона народила першу дитину, «балаган» у її животі тільки посилився і мама і акушери зрозуміли, що Аня знову народжує. На світ з’явилося ще двоє малюків.
– Вітаємо! У вас трійня!
Аня не могла натішитися. Вона так хотіла дітей, але щоб відразу трьох, взагалі не очікувала. Радість дружини чоловік особливо не розділив. Видно було як він напружився. Після виписки він привіз родину в їх невелику квартиру, пішов за памперсами і не повернувся.
Аня не могла повірити в те що чоловік її покинув. Спочатку намагалася дзвонити, ніхто трубку не брав, потім шукала через знайомих. А потім заспокоїлася. Клопоту з трьома їй теж вистачало.
З дітьми допомагала сестра і мати, Аня влаштувалася на роботу зі змінним графіком. Так з сестрою і мінялися. Так і жили вони, виховуючи трьох дітей всі разом. Коли дітлахам виповнилося по 4 роки, Аріна наважилася на серйозний крок і переїхала в Київ в столичну філію від фірми, де вона працювала.
Благо за весь цей час Аня проявила себе дуже відповідально і встигла дорости до керівника. Переїзд до Києва це для її сім’ї хороший шанс почати жити інакше. Там їй відразу дали від підприємства квартиру і гарну посаду. Аня найняла няньку.
Життя пішло своєю чергою, поки одного разу … в ліфті в одному з ділових центрів вона не зіткнулася лоб в лоб зі своїм чоловіком.
Він онімів побачивши Аню. Вона була зовсім іншою, не тією яку він знав 4 роки тому. Струнка, впевнена в собі, стильна. Аня виступала в ролі керівника проекту, а Борис (чоловік) усього лише помічник представника їх компанії.
Як Аня всередині себе тріумфувала уявити не складно. Через два дні після зустрічі, Борис її знайшов і впав на коліна, почав благати про прощення, говорити що тоді просто злякався.
Аня його спокійно вислухала, а потім сказала:
– Ось як ти зараз стоїш на колінах 2 хвилини, так я стояла 2 роки, принижуючи перед начальником щоб він мені давав відгули, якщо діти раптом хворіли. Я день і ніч працювала, щоб їх прогодувати. А ти злякався. Сьогодні я змогла побудувати нове життя. І в цьому житті, вибач, тобі місця немає. А діти? Діти виростуть і самі вирішать, спілкуватися з тобою чи ні, але від мене підтримки не чекай.
Розвернувшись, Аня пішла по коридору, хвацько цокаючи каблучками. Горда постава, гарна фігура і троє дітей. Його дітей. Борис тільки тоді зрозумів, що він в житті втратив. Але вже пізно.
Одиничний це випадок? Навряд чи. Однак бачачи такі історії, розумієш, що життя воно таке – і бумеранг прилетить в найнесподіваніший момент, тому життя своє будувати варто точно тільки по совісті.
