Я давно хотіла поділитися з вами своїм життєвим досвідом. Сталося так, що моя мати опинилася у будинку для пристарілих.
Мабуть, у вас одразу в голові з’явилися негативні асоціації. Мовляв, невдячні діти позбулися від тягаря і залишили стару нещасну жінку помирати серед чужинців. Зізнаюся, що я сама була такої ж думки про схожі заклади.
Однак у мене склалося так, що це мати виявила бажання туди переселитися. Спочатку її не хотіли брати через нормальне соціальне становище і здоровий фізичний стан, але згодом вона все ж знайшла місце, де змогла розташуватися.
Така практика закордоном вважається абсолютно нормальною, але в нас люди цього не розуміють. Я також хвилювалася, що про мене подумають оточуючі, якщо дізнаються, що мати в будинку для літніх людей. Але чому всі продовжують вірити, що це погане місце, а батьки повинні до кінця своїх днів жити разом з дітьми?
Насправді кожен сам в праві вирішувати, як йому хочеться жити. Щодо пенсіонерів, то спеціальна комісія вирішує, чи потрібен їм постійний догляд, чи ні. Потім вона з’ясовує, чи зможуть їхні діти самостійно оплатити проживання стареньких в пансіонаті. Це не зовсім бюджетне задоволення.
Однак я надала усі необхідні довідки і мою матір поселили там безкоштовно. Також я вказала, що вона може жити зі мною, тому мати могла піти звідти в будь-який момент.
Спочатку я думала, що там будуть лише бездомні люди або інваліди, які потребують постійного догляду. Але на мене чекало приємне здивування: значна частина жителів пансіонату – це енергійні старенькі, які просто потребують спілкування.
Наприклад, моя мати постійно жалілася мені, що їй вдома скучно. Так, вона постійно говорила зі своїми дітьми та онуками, зустрічалася з подругами й інколи відвідувала театр, але цього було мало. Серед ровесників вона може займатися різними справами, грати в ігри, обговорювати спільні теми. Це справжній порятунок для тих, хто залишився самотнім і прагне уваги.
Я кілька разів пробувала переконати маму повернутися додому, але вона категорично проти. Каже, що її там все влаштовує. На додаток, вона там займається організацією стінгазети та різноманітних тематичних свят. До її думки прислухаються, що дарує їй відчуття важливості й затребуваності. І що мені вдіяти, якщо їй справді це подобається?
І я її розумію, адже в інтернаті, де живе моя мати, справді хороші умови. Бабусі та дідусі, які мають змогу подбати про себе самостійно живуть у квартирах-студіях з окремими ваннами, туалетом і навіть балконом. Є можливість жити парами. Також кожен може у будь-який час поїхати в гості до родичів або друзів.
Звичайно, це не означає, що всюди такі хороші умови. Саме через заклади низької якості в суспільстві й побутують усі негативні думки та стереотипи про будинки для пристарілих.
Однак я вважаю, що пенсіонери мають право на щасливу старість. Вони можуть самостійно вирішувати, як розпорядитися своїм життям. І якщо вони знають, що отримають бажане щастя в пансіонаті, де про них подбають, тоді чому ні?
Після візиту в будинок пристарілих, я зрозуміла, що ніхто з людей похилого віку не мріє померти на самоті або стати тягарем для своїх дітей.
На жаль, наше суспільство живе в певних рамках, які навіть заможним сім’ям не дозволяють віддати своїх батьків у спеціалізоване місце. Люди вимушено продовжують жити разом і приносити один одному дискомфорт. А що робити? По-іншому ж соромно!
Потрібно рухатися назустріч європейським стандартам, адже там суспільство давно вийшло на новий рівень! Досить йти на поводу стереотипів. Нехай пенсіонери самостійно вирішують свою долю. Навіть на старості літ вони мають повне право жити тим життям, яким хочуть.
А ви погоджуєтеся з цією думкою?
