Син мій з одруженням не поспішав. Женитися вирішив аж у 29 років. До того чула про декількох дівчат, але нічого серйозного Діма з ними не планував. Не приводив до нашого дому, бо він зі мною живе. І в деталі не вникав. Доки одного разу не зустрів Сашу. Про неї мені кілька слів розповів, а потім заявив, що житимуть вони разом. В орендованій квартирі. Тоді я й зрозуміла, що нарешті у мого синочка серйозні наміри.
Багато не розпитувала, бо бачила, що син постійно відмовчується. Подумала, що діло молоде. Хай думають. Вживаються. На весілля все одно запросять. Так що переживати не було за що.
Коли діти вирішили розписатися, то покликали мене в гості. Я, звичайно ж, чекала, що це вони до мене завітають. Але нехай. Купила гостинці – і гайда до них.
Квартира у них виявилася хорошою і доволі просторою. Всередині чистенько, але відчувалося, що вона не є власністю, а всього лише орендованим приміщенням. Не було якогось затишку, чи що… Діти жили у ній вже понад рік, але я чомусь не могла зрозуміти, що ж не так. За цей час її й обжити можна було. І затишок створити. І все, що хочеш. Ще декілька хвилин я над цим помізкувала, а тоді викинула дурниці з голови.
Вечерю невістка смачну приготувала. Тут і не посперечаєшся. Поговорили. Я розпитала все, що мене цікавило. А тоді й до розмов про заміжжя перейшли. Погодилися на тому, що дівчина привезе своїх батьків, я з ними познайомлюся і аж тоді зіграємо весілля. План наче непоганий. Усім сподобався.
Через декілька днів після цього у мене трапилися негаразди із сантехнікою. Щось із трубами. Викликала спеціаліста, але той розвів руками. Зробив щось термінове і сказав, що воно тільки на деякий час, далі все переробляти доведеться. Я в тому геть нічого не тямлю. Взяла у руки телефон і почала набирати сина. Він відповів одразу. Я похапцем пояснила ситуацію і попросила приїхати. Він вагався, але все ж через годину стояв на порозі мого дому. Прийшов з пакетиком. Думала, гостинців матері приніс, але той ділитися добром не поспішав. Просто поставив торбинку на підлогу. А звідти брязкіт пляшок. Я глянула на сина. Той зніяковів.
– То я потім до друзів хотів зайти. Там мене вже Сашка чекає.
Я похитала головою. Кепські справи були. Боялася, аби син на дорогу своєї спадковості не став. У нього і дід пив сильно, і батько. Раптом і сина туди затягне. Що тоді робити? А це прокляття для сім’ї.
Син закінчив із сантехнікою. Сказав, що ще якось зайде і все пояснить, а зараз дуже поспішав. Я провела його до дверей. Ми попрощалися. Але з голови ніяк не виходили ті пляшки.
Наступного дня я подзвонила невістці. Думаю, її слід було попередити про ризики. Хай пригляне за чоловіком, щоб потім біди не було.
– Хотіла тебе попередити. моєму синові пити не можна. Зовсім. Може легко втягнутися і скотитися потім на саме дно. Тобі з ним життя жити, тому попереджаю. Краще приглянь за цим.
– Та ми особливо не п’ємо. Інколи щось святкуємо хіба що. Але я все зрозуміла. Дякую, що попередили.
Ми ще трохи побалакали про своє і розпрощалися. Скажу чесно, що на душі мені тоді стало трохи легше. Я ж думала, що Олександра серйозна і відповідальна дівчина. Але сильно помилялася.
Якось у суботу я з ринку поверталася. В однієї пані завжди беру свіженьке м’ясо. Хороша точка і приємна продавчиня. Взяла цього разу побільше і вирішила синові трохи занести. Пора рання, тож обоє ще мали б бути вдома. Та й іти тут не так далеко.
Перед тим вирішила сина попередити. Дорогою йому подзвонила. Той відповів якось аж надто сонно. Наче почув. Тож я спокійно підійшла до під’їзду й почала чекати, коли ж мені відчинять. З домофона ніхто не відповідав. Простояла так хвилин десять, доки не видзвонила горе-дітей. Відчинили. З того боку на мене мутним поглядом глянув син. Від нього війнуло таким перегаром, що я сама ледь на ногах встояла. До мене ніяк не доходило, що ж трапилося. Що за вечірка у них вчора була, що обоє досі ледь на ногах трималися?
Ввійшла у квартиру. Поставила на кухні м’ясо. Сина відправила у ванну, а сама до невістки.
– Ти що коїш… Ви що задумали?- почала я.- Була ж розмова. Я тобі все пояснила. А ви знову п’яні. Що цього разу святкували?
– У друга на дні народженні вчора були. Це і святкували. Ну випили. Повернулися пізно, тому ще не проспалися. Що ж ви з нас бог знає кого робите?
Я лише похитала головою, злісно поглядаючи на Сашу. З нею говорити було марно. Потім виписала по перше число синові. Сказала власною головою думати, якщо це не робить його дівчина.
Далі було знайомство зі сватами. До того час діти, як і обіцяли, чарки до рота не прислоняли взагалі. За це я була їм вдячна. Але, коли побачилася з батьками Олександри, то все одразу збагнула.
Сваха ще якось трималася гідно. Себто тверезою хоча б прийшла. Але ентузіазму вистачило до першої чарки. А ось зі сватом справи геть ніякі. Якби не знала, що він чийсь батько, то подумала б, що безхатька привели. У нього ж на лобі чорним по білому написано, що днями не просихає. Всередині мене вирували емоції. Але вигляду я старалася не подавати.
Олії у вогонь підливали спроби сватів напоїти молодят. То вони їм чарку підсунуть, то про неповагу мову заведуть, то тост виголосять.. І так, і сяк намагалися, але ті трималися. Я на сина тільки глипнула і він одразу келих відсунув. Пити не збирався. Олександра спочатку також вдавала, що по генах їй нічого не передалося. Але природу не обдуриш. Я навіть не спам’яталася, як вона вже другу чарку перехиляла.
– Та що ти, як не рідна.- звернулася до мене новоспечена рідня.- Випий з нами. Ми люди прості. До таких тягнутися треба. Головне не суди строго і не ображайся.
– Я й не суджу. Я висновки роблю.
Так вони сиділи до пізньої ночі. Я не витримала. Встала. Попрощалася і попросила сина мене провести, бо ніч надворі. Той покірно поснував за мною.
– Ти бачиш, що коїться у тій сім’ї? І мама п’є, і тато від чарки не відлипає. Воно тобі треба? І Сашка твоя не краща. Ти собі життя з ними зруйнуєш. У тій сім’ї тобі не місце. Послухай маму. Я тобі зла не бажаю. Тобі пити не можна, бо закінчиш, як твій дід і тато. Розумію, що ти все одно зробиш по-своєму, але знати мусиш: я проти цього шлюбу.
Син мовчки вислухав і не сказав нічого, окрім того, що має подумати. Нехай думає. Я йому можу тільки порадити, а вирішувати повинен сам.
Через декілька днів мені подзвонили. Це була невістка. Вона довго щось кричала мені у телефон, звинувачуючи в тому, що мій син пішов від неї через мою підлість. Начебто це я наговорила йому нісенітниць про її сім’ю і зіпсувала їй шлюб. Такого дівчина пробачити мені не могла.
Заперечувати не стану. У рішенні сина була й доля моїх порад. Але ж гірше йому я точно не хотіла. Він у мене один. А от Саша хай сама вирішує тепер, на чиїй стороні їй залишатися.
Чи був конфлікт між свекрухою та невісткою обґрунтованим?
Чи був у молодят шанс створити міцну сім’ю?
