Ольга відкрила двері квартири і увійшла всередину. Олексій незворушно лежав і дивився телевізор.
«Олю, ти? Увечері в клуб зганяємо? Тільки малу відвези батькам!», – вигукнув він, не виходячи звідти.
«Мамочка прийшла! Привіт!», – з кімнати вибігла п’ятирічна Марія і обняла її за ноги.
“Ти як? Ви поїли?», – Ольга пройшла на кухню. У мийці стояла порожня тарілка з-під пельменів, на столі валялися якісь упаковки з-під напівфабрикатів.
«Ти їла?», – нахилилася вона до Марії.
«Тільки сік допила, зі вчора залишався», – тихо відповіла дівчинка. Відчуваючи, як всередині все закипає, молода жінка пройшла в кімнату.
«Олексію, що таке? Я ж тобі сказала, сходити в магазин, ти ж сьогодні зарплату отримав. Купити поїсти!», – випалила вона.
«А я і купив. М’ясо там є, ще заморожене. Щось зварив собі. Що за паніка?», – він впритул подивився на неї зеленими очима, які ще недавно зводили з розуму.
– Олексію, ну треба було молочне, соку, фруктів якихось. Вона що, пельмені твої їсти буде? Дитина це, Олексію! – намагаючись не дратуватися, почала пояснювати Ольга.
З Олексієм вони почали жити недавно. Вона переїхала до нього в квартиру. Подружки заздрили: красень, з хорошою роботою, машиною. 27 років (самій Ользі було 30). Неодружений.Ольга теж була хороша – зовнішність у стилі Барбі, висока, білява, з великими блакитними очима. Вона раділа, що нарешті знайшла своє щастя. Хотілося мати поруч принца. Щоб і зовні гарний, і за душею щось було.
Планка другої половини у неї була завищена. Вистачить і того, що одного разу один кинув її вагітну і зник в невідомому напрямку. Тепер вона гідна найкращого! Так Ольга і міркувала. З Олексієм познайомилися в клубі. Роман стрімко набирав обертів. Правда, дізнавшись про існування дитини, Олексій скорчив кислу міну. Але Ольга, закохана, не думає про погане, списала це на те, що він ще молодий. А Марія, полюбить він її.
З батьками Олексій поки не знайомився. І коли вона боязко зробила спробу запросити до себе маму і тата, відрізав
:- Оль, ну давай хоч зживемося трохи! Ти дочку вже притягла, зараз що, всіх своїх родичів тут збереш?
– Ну вони ж не жити, просто, познайомитися ближче, – несміливо почала вона.
– Ні. Я поки … не готовий. Трохи почекаємо, добре? – Олексій ніжно поцілував молоду жінку в носик.
І ось тут розігралася ця сцена.
– Олексій, ти просто …. У тебе дітей немає і ти не розумієш. Дитині потрібно інше харчування. Зайшов би, йогуртів там взяв або ще чого. Ну нічого, ти звикнеш. Може, знову в магазин сходиш? Бо я нічого особливого не купила, думала, ти купив, – почала Ольга.
Марія, взявши у мами йогурт, тихенько пішла на кухню. Вона була дівчинка дуже спокійна, вихована. Ніколи не вередувала, дорослим не докучала. Любила малювати, прикрашати ляльок.
«Ідеальна дитина», – заздрісно зітхали знайомі. Тут же розповідаючи про примхи своїх чад. Ольга повернулася, щоб вийти за донькою, але її зупинив Олексій.
– Чуєш, Оль. А ти що мені сцени влаштовуєш, а? Ми ж начебто домовилися на березі, щоб ось без цих бабських істерик? – він підняв брову.
– Які сцени, Олексій? Ти отримав гроші, пішов у магазин. Важко було щось купити? – розвела руками Ольга.
– Стривай. Я купив, що не так? – насупився він.
– Ні, але ти купив для нас. Ти вважаєш, що Марія їстиме …. – почала вона, але він її обірвав на півслові.
– Так я нічо не вважаю! Я для нас і купував! Причому тут взагалі твоя Марія, я не зрозумів?
– Як це? Але вона ж … Їй же треба, – Ольга відчула клубок у горлі.
– Слухай, якщо їй треба, ти і купуй. Вибач, але утримувати чужу дитину я не готовий. Спочатку там йогурти-соки. Далі що? Платтячка, туфельки, підготовка до школи та інше? Вона мені хто? Я з якого переляку її спонсорувати повинен? Їй батько рідний не допомагає, сама говорила, кинув тебе. Ні аліментів, нічого. А тут такий добрий дядько знайшовся, на якого ти свою дочку повісити хочеш? Може, ти їй скажеш ще мене «татом» називати? Знаєш що, я дозволив тобі взяти її до себе в квартиру. Цього замало? Але купувати я їй нічого не збираюся. І гроші давати теж. На тебе – так. Хочеш, підемо купимо тобі, що потрібно. Косметику, одяг, в клуб сходимо. Але на дівчинку я не дам ні копійки, ти зрозуміла? – Олексій стояв поруч і дивився їй в очі.
Ольга відмовлялася вірити почутому. Так не буває. І принци так себе не ведуть. А вона-то хвалилася подругам … Що шубку нову купили. Що парфуми будь-яких марок бере.
– Олексій, ти зараз … Ти ось серйозно? – вона відчула, що плаче.
– Олю, не драматизуй. Через якогось некупленого йогурту і соку почала нити. Ти молода жінка, тобі треба життя своє влаштовувати. У тебе мати вдома сидить, батько один працює. Віддай їй Марію і все. Будеш грошей їй давати, зі своїх, зрозуміло. І нормально жити станемо, – Олексій спробував її обійняти.
– Віддати? Так ти в своєму розумі? Вона що, хом’ячок? Олексію, ти що несеш? Якщо ти мене любиш, то, моя дитина … Її ти теж повинен любити! – висунула останній аргумент Ольга.
– Повинен? Так я нічого тобі не винен! Це ти від кого народжувала, йому ці вимоги і висувай! Говорили мені хлопці, не зв’язуйся. Подивися на себе! Одиначка не першої свіжості, з причепом. На ринку наречених найдешевше коштуєш! Радуйся, хоч я підібрав! Що ти мене дивишся? 18-20-річних красунь повно! І пальцем клацну, прибіжать. Оля, прибіжать! Тому що вас повно, а чоловіків мало. А ти б зі мною зустрічатися почала, якби я був як Квазімодо? А? І жив би в гуртожитку? Або взагалі не працював? Ти ж на це повелася! А зараз від мене вселенських вчинків чекаєш? Вибач. Не до мене! – і Олексій відвернувся до екрану.
Вона не пам’ятала, як вийшла з кімнати, причинивши двері.
– Мам, ти чого? Мамочка, ти чому плачеш? Ти і так втомилася на роботі. А зараз плачеш! Мама, не треба! Я тебе люблю, – шепотіла Марія, витираючи сльози з її обличчя. Через годину вони вийшли з квартири Олексія з речами. Та й перевезти все не встигли. Викликали таксі. Таксист, повненький, добродушного вигляду, жваво занурив все в багажник, посадив Марію в дитяче крісло.
– Ти чого така серйозна, принцеса? Хочеш соку? Або яблучко? Бери, воно мите. Дівчино, я вашій дочці яблучко дам? – таксист повернувся до Ольги, яка нічого не бачила і не чула.- А? Що? Та не треба. Його ж мити треба, – відмахнулася Ольга.
– Мите вже! Або сік? Вишневий ось. Треба? А то у вас дочка ледь не плаче, – не відставав чоловік.
– Ви що? Всім клієнтам соки і яблука роздаєте? Благодійністю займаєтеся? – різко відповіла вона.
– Та ні, що ви. Просто у мене зміна скоро закінчується, я додому відразу. А яблука з села, від бабусі. Вона моєму Кості наклала знову гостинців, так ось я і запропонував. Діти ж. Вони завжди смачного хочуть, – нехитро посміхнувся таксист. Марія вичікувально дивилася на матір.
– Ну візьми, – дозволила Ольга. Таксист зашелестів пакетами і простягнув Марії яблуко, сирок в глазурі і шоколадку.
– Не треба так багато. Собі залиште, – усміхнулася Ольга.
– Так там повно. Бабуся у нас. Все балує та балує Костика. Він так-то великий у мене, самостійний, вісім років уже. І суп вміє варити, і салати там. Вдома все робить, коли я на роботі. І уроки встигне, і з собакою погуляє. Пекінес у нас, старенький уже, – продовжував розповідати водій під час поїздки.
– Дружина, мабуть, відпочиває? З такими чоловіком і сином, – промовила Ольга.
– Нема її. Мамки нашої. Ніколи не хворіла, а тут раз і все. Молода така. Кості тоді тільки два роки було, – помовчавши, відповів він.
– Вибачте, – почервоніла Ольга.
– Та нічого. Ми справляємося, як-небудь, – продовжив той.
– Зустрінете ще своє щастя, – промовила вона.
– Та не думаю. Дівчатам зараз красені потрібні, та з грошима. Ну нічого, нам і так нормально. Звикли вже. Людина до всього звикає. Навіть до самотності. Тим більше у мене син є. Треба заради дітей жити. А любов, ну немає, так і що робити. Зараз он заїду ще Костику м’ячик новий куплю. Старий-то кудись загубив, – відповів таксист.
У будинку батьків він допоміг Ользі вивантажити речі. Погладив Марію по голові.
– Не журіться. Ви прямо як з картинки обидві. Дочка на вас схожа. Така ж красуня! Ну, дай Вам Бог усе! – і добродушний таксист поїхав. Вдома Ольга закрилася у своїй кімнаті. У неї не було сил навіть нічого пояснювати батькам. Ті малювали з Марією. І питань не задавали. Прийшло смс-повідомлення від Олексія:- Коли перестанеш дутися, повертайся. Але на моїх умовах!
Ольга занесла його в чорний список і проридала всю ніч. На наступний день знайшла в собі сили поговорити з матір’ю.
– Доню! Він нехай як хоче, так і живе, справа особиста. Але те, як він до твоєї дитини відноситься? Ні, з такою людиною жити не можна! Марія золота дівчинка! Як вона може зашкодити? Принцу ти зраділа? Ну біжи до нього, а дівчинку залиш нам! Як він радив! Зможеш так? Треба, щоб чоловік вас обох любив! Захищав! Оберігав, піклувався! І чому дитина – це причіп? Це маленька людина, надія, опора. І не він вас бере, а ви його! До себе в серце пускаєте! Дивись спочатку, як до доньки твоєї відносяться! Це і буде показник любові до тебе! А що захоплювалася ти, що красень. Оленька, з лиця воду не пити! – мама поцілувала Ольгу і пішла на кухню пекти з Марією пиріжки.
Через два тижні, виходячи з Марією з магазину з пакетами, Ольга почула, що хтось торкнувся до її плеча. Обернулася. Той самий таксист. А поруч з ним – темноволосий сіроокий хлопчик. З ямочками на щічках. зовсім не схожий на батька.
– Добрий день! А ви теж за покупками? – посміхнувся чоловік.
– Так …. Маші потрібно було дещо з одягу купити. Але вона хотіла пальто з квіточками літнє, а тут такого немає, – відповіла Ольга.
– Я знаю, де є, тітко. Ми там куртку мені купували. І як раз мама з дівчинкою на зразок вашої, маленької, купували таке! – відповів хлопчик.
– Костя, ну що ти, вони самі знають, де! – пробував втрутитися батько.
– Гаразд, скажи, куди йти треба? – посміхнулася Ольга.
– Навіщо йти? Ми з татом на машині. Довеземо вас. Давайте я сумки понесу ваші! Костя взяв з рук приголомшеної Ольги пакети.
– Так … Не представилися щось. Мене Михайло звуть, – сказав таксист.
– Ольга. По дорозі Костя розповів, що вони сьогодні з татом картоплю будуть робити у бабусі на багатті за будинком. І шашлики. І якщо Ольга хоче, то може прийти. Разом з Марією.
– Що це за мужик з тобою був? Біля торгового? Товстий такий! – подзвонила їй ввечері подруга.
– Він не товстий. А дуже хороший. Михайло це, – відповіла та.
Ольга і Михайло одружилися через півроку. Чоловік все робить для сім’ї. Він обожнює Марії, як рідну дочку. Костик у всьому допомагає дівчинці і новій мамі.
– Як королева себе відчуваю! Не думала, що відразу знайду сім’ю і мене будуть так любити мої хлопчики! – сміється Ольга. Але вона задоволена. Михайла і його турботу оцінила гідно. Той багато працює. Накопичив їй і дітям на путівку.
– А удвох потім поїдемо! Головне – зараз ви відпочинете! – посміхається він. Він просто дуже любить свою сім’ю, цей простий і зовсім не ідеальний зовні чоловік …
А ви згодні з тим, що краса – це не головне для чоловіка?
