У мене є подруга Аліна. Нещодавно вона телефонує до мене та гірко плаче:
– Уяви, у магазині мене назвали жіночкою!
Того вечора вона отримала премія та хотіла купити собі щось солоденьке. А біля її будинку якраз була невелика крамничка. Вона вибрала собі смачну шоколадку, чай улюблений та печиво. Звісно, що у таких магазинах дуже мало місця між стелажами та на касі, тому Аліна випадково перечепила рукою незнайому жінку.
– Жіночко, ну куди ви пхаєтеся, і так мало місця! Обережніше треба ходити, – дорікнула пані.
– Вибачте, я випадково.
Тоді настрій в Аліни пропав. Вона навіть залишила всі продукти у кошику та швидко вибігла з крамниці. Та і я, чесно кажучи, не розумію, чому деякі панянки дозволяють називати нас “жіночками”. Аліні тільки 25 років, вона гарно виглядає. Двічі на тиждень ходить у спортивний зал, займається фітнесом. Робить собі гарну укладку, макіяж та манікюр. Її фігурі б заздрили всі моделі світу. А тут якась повненька пані у сірому пальті називає “жіночка”. Це що, вона так собі оцінку підіймає, коли принижує інших? Ну можна сказати “дівчино” або взагалі тактовно промовчати.
Я також можу розсердитися, коли, наприклад, у магазині чи в транспорті до мене звертаються “жіночко”.
– Перепрошую, але я дівчина. Дякую за розуміння, – відповідаю та мило посміхаюся.
Мене дратують такі люди. Краще просто промовчати, а не називати всіх “жіночка”. Ну хіба можна так говорити до дівчини, якій навіть 30 нема? Часто серджуся, коли до моєї мами так звертаються. Вважаю, що “жіночка” – це відверте приниження моє честі та гідності.
А ви погоджуєтеся зі словами дівчини? Чому?
