Надя і Василь одружились досить пізно, коли їм обом стукнуло 33 роки. Вони довго намагались завести дітей, та все ніяк не виходило. Витратили безліч грошей на лікування, але нічого не допомагало. Надя вже різні способи пробувала, навіть то ворожок різних ходила. Та причина була одна – несумісність з чоловіком. Не зможуть вони разом мати дітей і все.
Пара була вражена цією новиною. Спитали лікаря, як їм бути.
– Всиновіть дитину. Це найпростіший для вас варіант – порадив чоловік.
Сама Надя була не проти, а вона боялась як на це відреагує чоловік. Адже не знати, чи він захоче виховувати чужу дитину. Та він з радістю погодився.
Тому ми вирішили не зволікати і відразу відправились у дитбудинок. Директорка попередила, що доведеться провозитись із документами. Та з цим нічого не вдієш – формальності.
Їх відвели у кімнату, де грались маленькі діти. Подружжю показали Сашка, йому стукнуло 2 рочки, а батьки відмовились від нього. І ніхто забирати не хотів. Хлопчик міцний та здоровий. Не капризний.
Надя з Василем вирішила забрати його собі.
Через місяць вони вирішили усі запитання з документами і могли радіти, що тепер мають дитину.
Минуло декілька місяців. Надя відчула, що їй недобре, нудить уже третій день. Пішла до лікаря, той відправив її на УЗД.
– Вітаю, ви вагітні. Другий місяць уже – сказала медсестра.
Надя здивувалась такому повороту подій. Вона зовсім не чекала подаруночка з небес.
Ось так буває, перестаєш надіятись і прагнути чогось і воно саме приходить до тебе. Подружжя вважало, що так Бог дякував за їхній добрий вчинок.
Чи вважаєте ви, що це винагорода за хороший вчинок?
