Вперше Марина зловила чоловіка на зраді на весіллі її рідного брата. Олексій обіймався з якоюсь білявкою, геть не звертаючи уваги на оточуючих.
І хоч ніхто цього більше не бачив, бо весілля було в самому розпалі, Марина поспіхом зловила перше таксі і поїхала додому. Бачити свого зрадливого чоловіка їх тоді хотілось найменше.
Опинившись у власній квартирі, Марина діяла за класичною сценою із фільмів: дістала валізу, склала туди речі чоловіка і виставила за двері. Те, що у валізу не влізло, було запхане у сміттєві пакети.
Цей процес перервав Олексій. Він теж пішов з весілля, щоб переконати жінку пробачити його.
– Маринко, ну чого ти? Ми ж не голі там стояли. Просто говорили.
Та Марині до його монологу не було діла. Зібравши всі речі, вона нагадала чоловіку, де знаходиться вихід.
Коли з цим було покінчено, жінка відправилась забрати доньку від батьків.
За пару тижнів Олексій вже встиг набриднути. То дзвінки з вибаченнями, то обіцянки вічного кохання. Дійшло вже до того, що він, бачте, без неї “загнеться”. Марині його слова погоди не робили, та її мати наполягала, що чоловіка треба вибачити.
– Маринко, ну що ж ти робиш? Не можна так. Ну, образив він тебе трохи. То що з того? Каже ж, що то було востаннє. А твоїй доньці батько потрібен. І не будь-який, а рідний.
Сперечатись з мамою сенсу не було, тому Марина дала Олексію ще один шанс. Вони знову почали жити разом, забули про старі образи і стосунки стали такими ж, як і колись.
У такій злагоді прожили рік.
Олексій став справжнім ідеальним чоловіком. От тільки на роботі затримувався часто. Марина вважала це дрібницею, бо робота в нього була серйозна, а платили за неї багато. Коли чоловік повідомив, що і сьогодні прийде пізніше, жінка просто вирішила і собі не сидіти вдома.
Перед роботою Марина завжди лишала п’ятирічну Полінку у своєї матері. А вже після роботи забирала її назад. У п’ятницю робочий день завжди скорочений, тож Марина вирішила провести цей час із найближчою подругою. Про свій прихід її попереджувати не стала, бо була їй майже за сестру.
Подруга Марини, Олена, не дуже зраділа візиту подруги.
– Щось сталось? Ти якась наче незадоволена, — сказала Марина.
– Маринко, слухай – спробувала випровадити свою подругу Олена. – До мене зараз чоловік прийде. Прямо сюди. Не ображайся, але ти трохи не в тему.
– Ну то може хоч кавою пригостиш? Чи і на це часу не вистачить?
– На каву вистачить, проходь, – відповіла Олена.
Марина сіла на диванчику, а Олена згадала про картоплю на плиті. Подруга побігла на кухню, лишивши в кімнаті телефон.
Роздався дзвінок. На телефоні Олени Марина побачила фото свого чоловіка. Не дочекавшись господині, вона підняла слухавку.
– Алло.
– Оленко, – казав чоловічий голос. – Чекай хвилин за 20.
Олена якраз повернулась в кімнату.
– І як ти могла? – Запитала Марина. – Хоча, якщо чесно, мені навіть байдуже. Живіть собі.
Марина забрала доньку, повернулась додому і зустріла там Олексія.
– Ти ж не правильно зрозуміла, Маринко. У неї просто шафка відпала, я допомогти хотів.
– Льоша, досить. Збирай свої речі і забирайся звідси назавжди. А якщо почнеш виправдовуватись, я подзвоню батькові та брату. Вони з тобою швидко розберуться, ти ж знаєш.
– Добре, – відповів Олексій, збираючи речі.
Доки Марина подавала на розлучення, Олексій переїхав до Олени. Прожили вони місяців п’ять, а тоді вона побачила в себе вдома оголену жінку. І Олексія знову вигнали.
Як ви думаєте, чи змінюються такі люди взагалі?
