Поліна народила дитину, коли їй виповнилося 18 років. Тато малюка саме пішов в армію. Бабусі одразу попередили, що займатися вихованням молодій матусі доведеться самостійно.
– Навіщо так рано народжувати? У тебе ще все життя попереді і вивчитися спочатку потрібно, – повчали батьки.
– Я взагалі не впевнена, що це дитина від мого Романа, – умила руки мама хлопця.
Притулок Поліна змогла знайти лише у своєї тітки, яка не мала дітей і жила сама. Вона з розумінням поставилася до реакції батьків дівчини:
– Я розумію їх. Адже виховувати дитину – це не легке завдання. Свого часу вони багато працювали і ночей недосипали, щоб прогодувати тебе. У цьому плані мені пощастило, що я одна.
– Однак зараз зовсім інші часи. хіба їм зовсім не хочеться подбати про свого онука? – не розуміла Поліна.
– Не переймайся. Вони ще одумаються. Їм просто потрібен час, щоб пожити для себе.
Однак батьки навіть не спробували зупинити свою доньку, коли та зібрала речі і пішла з дому до тітки. Натомість Ганна Петрівна облаштувала її кімнату під притулок для тварин. Там вона тримала й доглядала за котами й собаками, які потребували допомоги, а потім віддавала їх у добрі руки. Це волонтерство не подобалося її чоловікові, який все рідше почав бувати вдома. Незабаром він й взагалі пішов до іншої жінки.
Через півтора року з армії повернувся Роман. Його мати до цього часу не бачила свого онука. Хлопець також оселився в тітки разом з Поліною. Він планував піти на заочне навчання, але зі вступом не склалося. Натомість йому вдалося влаштуватися на роботу в автосервіс.
Минуло декілька років. Поліна віддала свого сина в садочок, а сама планувала знайти підробіток. Раптово тітка заявила про свій переїзд в інше місто. Тепер молодим слід було задуматися про оренду квартири.
У сім’ї Романа було вільне житло, яке їм дісталося у спадок від покійної бабусі. Син пропонував матері поступово виплатити за нього гроші, але так не погодилася. Вона продала квартиру й на виручені кошти затіяла в себе ремонт. Жінка аргументувала це тим, що не збирається відмовляти собі в комфорті через незрозумілу невістку з байстрюком.
Пізніше Поліна стала мамою вдруге. У них з Романом з’явилася донька. Чоловікові довелося їздити на заробітки, щоб мати змогу заощадити гроші на свою нерухомість. Та за перші три місяці він повернувся з пустими кишенями, а Поліна тим часом влізла в борги.
Сім’ї довелося змінити орендовану квартиру на невелику кімнату. Хоча мама дівчини жили сама, але для неї було важливішим дати притулок тваринам, ніж рідній дитині з онуками.
– Хіба тварини повинні страждати через те, що ви не думаєте головою? Навіщо було народжувати, якщо у вас не має змоги звести кінці з кінцями? Я вам запропонувала кімнату разом з собакою, а якщо вам таке не підходить, то я нічого не вдію.
Від матері Романа також було марно чекати на підтримку.
Зрештою, парі вдалося нашкребти грошей на навчання чоловіка з можливістю подальшого працевлаштування. На щастя, після цього труднощі закінчилися. З дипломом Роман подався на роботу у Європі.
Через декілька років у сім’ї з’явилася свою квартира. На той момент син був у 9 класі, а донька – в другому.
Зараз Роман добре заробляє, а Поліна також від нього не відстає і вносить свою лепту в сімейний бюджет. У них давно немає фінансових труднощів. Їхні діти мають по однокімнатній квартирі, а самі вони їздять кожен на власному авто. Традиційно щороку їхня родина летить кудись на відпочинок. З жодними родичами, окрім тітки, вони не підтримують зв’язок.
Якщо у подружжя зараз все гаразд, то в їхніх матерів розпочалися труднощі.
Через пенсійний вік маму Поліни звільнили з роботи. Вона змогла влаштуватися прибиральницею в дитячій поліклініці. Від тварин жінці довелося відмовитися. Зрештою, Ганна Петрівна вирішила подзвонити до доньки:
– Хай собаки тобі краще допоможуть, – сказала Поліна. – Мені абсолютно не хочеться робити для тебе щось хороше.
А що ви думаєте про поведінку батьків і їхніх дітей?
