Після весілля Оля думала, що вони з чоловіком поживуть у її батьків. Та мама висловилась, на подив, дуже різко.
– Ти тепер заміжня жінка, отже жити маєш з чоловіком! Мені ще не вистачало, щоб Олег розходжував по моїй квартирі у своїх трусіллях. Не хочеш з його батьками, орендуйте квартиру!
Орендувати житло вони не планували, бо це додаткові витрати. Так вони на початковий внесок власної квартир не назбирають ніколи. Тому довелось змиритись і піти жити за невістку.
А там було ох, як не солодко! Галина Богданівна спокійно жити дівчині не давала. Все казала, що вона лінива.
– Навіть прокинутись раніше не можеш! Чоловіку сніданок приготувати, їжу на роботу!
Та все було не так. Галина Богданівна придиралась. Оля ще звечора складала у контейнер їжу для Олега. А вранці воліла не виходити з кімнати взагалі, щоб зайвий раз зі свекрухою не перетинатись.
А ще масла у вогонь підливала Ліза, сестра Олега.
– Нам і так тут тісно, а ще й вони припхались!
Це вона говорила при тому, що сім’я проживала у чотирьох кімнатній квартирі. Вона, мабуть, не знає, що таке мало місця! Олег не хотів йти до себе додому, адже там його геть не поважали і я в цьому переконалась. Вся увага, турбота й тепло діставались його молодшій сестрі. Проте лише від матері.
Батько Олега пішов від Галини, як тільки малий народився.
– Я б розумів твоє бурчання в 70 років, але не зараз, коли тобі 20. Я цього терпіти не збираюся!
Жінка залишилась сама з дитиною на руках. З кімнати в гуртожитку її вигнали, тож довелось повертатись назад до батьків. Вони від цього були не в захваті.
– Нагуляла дитя і припхалась назад! А хто має вас утримувати? Батьки?
З батьками у Галини були напружені відносини, особливо, з мамою, адже характери у них однакові були, вживатися важко.
Жінка знайшла другого чоловіка, батька Лізи. Тай його втримати через свій скверний характер не змогла. Втік від неї.
Так і жила Галина сама з двома дітьми. Батьки її вже пішли на той світ, залишивши непоганий спадок – чотирикімнатну квартиру.
На роботі жінці вдалось познайомитись з Петром. Спокійний такий чолов’яга, добрий, великодушний. Галина подумала – це її останній шанс. Підлестилась, декілька разів пиріжками нагодувати, він в її тенета і потрапив. Це вже потім він зрозумів, що за жінка коло нього. Та діватись нікуди! Не повертатись же назад в село. Тому так терпів примхи дружини і падчерки.
А от Олега він любив. Вони були ніби однією командою. Якби не він, то зовсім важко було б Петру.
Коли Оля приїхала до їхнього дому, йому стало шкода дівчини, та відкрито встати на її бік не міг – боявся!
Оля намагалась допомагати по дому, та ні свекрусі, ні зовиці вгодити не могла.
Так було і сьогодні. Вона хотіла наліпити пиріжків з капустою до приходу чоловіка з роботи. Поставила тушкувати капусту, а з кімнати уже крики:
– Мамо, чим це так тхне? Ця знову свої пиріжки затіяла? Я задихаюсь від цього смороду! – обурювалась Ліза.
Кожного разу вона кричала більше всіх, та це не заважало пригощатись тими пиріжками. Та так, що до приходу Олега їх залишалось зовсім небагато.
Оля мовчки терпіла ці нападки і мріяла, коли вони вже нарешті з’їдуть у власне помешкання. Там ніхто їй вказувати не буде. Нам залишилось наскладати зовсім трохи. Проте на наші кошти оком кинула, що свекруха, що зовиця.
Якось вони завели розмову з Олегом:
– Синку, у мене є до тебе прохання. Я хочу, аби ти дав трохи грошей сестрі на відпочинок. Вона втомилась, хоче на море. А я знаю, що ви маєте заощадження.
– Мамо, ти ж знаєш на що ми відкладаємо! Даремно витрачатись я не буду. А Лізка і так вже пів року відпочиває – з того часу як з роботи звільнилась.
– Тобі що шкода? Вона тобі потім поверне!
– Як? Якщо вона не працює і не дуже спішить!
– Нічого страшного, ви можете і пізніше квартиру придбати. Я вас не виганяю, місця достатньо!
– Саме тому ти виділила нам найменшу кімнату у квартирі, так? Ні. Я сказав: цих грошей не дам. Вони нам потрібні. Тим паче, що ми чекаємо на дитину. Відтягувати з покупкою житла не будемо!
– Тоді вам точно немає куди поспішати. Я допомагатиму з дитиною. А так, удвох ви загнетесь.
– Не треба. Закриваємо це питання! Лізі не 13 рочків. Вона уже доросла жінка. Якщо їй потрібні гроші, нехай піде їх і заробить!
– Ах так? Ми значить цю терпимо, у квартиру вас пустили, а ти ще й коники показуєш? Знаєш, або давай гроші, або йди геть!
– Добре, момо, я тебе почув!
Олег почав збирати речі і вони поїхали до його найкращого друга. Він позволив парі залишитись на стільки, скільки потрібно, адже у нього одна кімната і так вільна була.
Галина Богданівна не думала, що син і справді піде з дому. Вона була зла на дочку. Через неї вони втратили джерело прибутку: Олег сплачував комунальні послуги і давав мамі грошей на продукти. А тепер що вони робитимуть? Ще й Петро невеселий сидить. Він і раніше небалакучий був, а зараз взагалі поник!
Петро засмутився ому, що в квартирі не стало Олега з невісткою. Так хоч якась віддушина була. Він зайшов до них у гості.
– Приймете мене?
– Звісно, батьку!
– Діти, я тут подумав, поїду у село до матері своєї старенької. Вона вже зовсім немічна стала, за нею доглядати треба. Бо ці скандали в домі терпіти несила. А ще й вас немає. Сумно стало.. А ви знаєте що, я привіз вам деякі свої заощадження. Візьміть! Нема чого скитатись по чужих маєтках. Якщо захочете, приїдете у село. Можна там купити будинок, або у моєму можете жити. Ви з мамою моєю потоваришуєте, вона хороша – сказав Петро до дітей.
– Ми дуже вдячні тобі, тато! А щодо села і будинку ми ще подумаємо.ж
Через декілька місяців Петро вийшов на пенсію і поїхав у село. Галина була дуже зла, влаштувала знову скандал, та Петру вже було байдуже. Він грюкнув дверима і забрався.
Оля уже було на 6 місяці вагітності, незабаром у чоловіка з’явиться внук. Він з нетерпінням цього чекав. Казав, що він буде хорошим дідусем.
Оля з Олегом збирались у село. Вирішили все-таки глянути будинок. Якщо їм сподобається, то купляють і житимуть там. З мамою хлопець контакт не підтримував, не спілкувались взагалі.
Як ви думаєте, чому Галина так поводиться? Невже їй не шкода свого сина?
