Зараз в моді так зване «вільне виховання». При цьому батьки вважають за краще практично повністю абстрагуватися від своїх дітей, нічого їм не забороняючи. Слово «не можна» для них табу, вони його бояться, як чорт ладану.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Приклад перший.
Мій дворічний син грався в пісочниці з іншими дітьми. Він хлопчик добрий, спокійний, майже ніколи не плаче. І тут я чую просто дикий крик сина. Підходжу. Виявляється, інший хлопчик взяв повну жменю піску і кинув в очі моїй дитині. Природно, я сказала йому, що так робити не можна.
І тут підлетіла розгнівана мама іншого хлопчика і заявила, що вони нічого дитині не забороняють, у них, бачте, вільне виховання, без заборон. Я порадила їй поцікавитися, яку суму їй доведеться мені заплатити, якщо, не дай Бог, з очима мого сина трапиться біда. Матуся поперхнулася, схопила свого «шкідника» і помчала.
Приклад другий.
Син пішов в другий клас. Я з-за кордону привезла йому шкільний набір. І набір цей не зовсім звичайний, таких у нас немає. Зрозуміло, він йому дуже подобався. І ось одного разу він прийшов зі школи в сльозах. Розповів, що однокласник (назвемо його Андрієм) силою відібрав у нього ластик з цього набору. Спроби повернути ластик успіхом не увінчалися. Андрій заявив, що він все одно залишить цю річ у себе, тому що вона йому сподобалася. Знаючи про те, що Андрійка в школу призводить мама (мій син ходив сам, школа у дворі), на наступний день я пішла разом з сином.
Побачила ту маму, розповіла їй ситуацію, попросила посприяти і ластик повернути. Як ви думаєте, що я почула від мами? Правильно – «у нас вільне виховання, ми нічого не забороняємо». У мене не залишалося іншого вибору, як озвучити ціну шкільного набору і попросити відшкодувати збиток повністю, бо без гумки набір неповний. Мама Андрія зблідла, одразу полізла до сина в портфель, знайшла злощасний ластик і практично з шипінням простягнула мені. Андрій, зрозуміло, влаштував істерику з валянням на підлозі. Довелося мамі забирати своє чадо додому. Адже йому, напевно, вперше в чомусь відмовили.
На жаль, це не всі приклади, з якими я зустрічалася у своєму житті. Потім ці батьки скаржаться, що у нас погана молодь. Ні, шановні, вона така, якою ви її виростили. Хто вийде з цих дітей, коли вони підростуть?
З першого вбивця (може, хто й гірше), з другого злодій. І не дивуйтеся, що ці діти і до батьків своїх будуть ставитися так само, як і до інших. І все тому, що їм нічого не забороняли, дозволяли робити все, що душі завгодно, і не навчили одному єдиному слову – «не можна»!
І найголовніше, що більшість батьків, застосовуючи цю методику виховання, мало того, що навіть не цікавляться, як це робити правильно (а там багато нюансів, повірте педагогу), так ще й не замислюються про наслідки. Адже поки діти маленькі, відповідати за їх дії доведеться мамам і татам. А це і відшкодування збитків, і лікування (якщо таке станеться), і моральна шкода. А вже як виграти таку справу, я прекрасно знаю.
Як ви думаєте, автор правий? Або все-таки, вільне виховання це хороша альтернатива для розвитку дитини?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
