У вагон сідали люди. Іра зайшла у своє купе. Там вже сиділа стара жінка з чоловіком та молодий хлопець. Дівчина розмістилася поруч з бабусею.
– А ви далеко їдете? – поцікавилася старенька.
– До кінцевої зупинки, – відповіла Іра.
– Зрозуміло. А ми раніше виходимо, але цю ніч проведемо разом. Ви тільки не звертайте уваги, якщо ми з дідом хропіти будемо. Можливо, вам догори не буде чутно.
– Та через стукіт коліс ми точно нічого не почуємо, – спробувала заспокоїти Іра.
Хлопець усміхнувся їй у відповідь.
– Це ваші батьки? – акуратно запитала вона в молодика.
– Ні. Я сам їду. Мене Олегом звати. А вас як?
Так вони познайомилися, а розмову продовжили вже у вагоні, щоб старенькі могли розкласти ліжка в купе.
Оля поверталася після навчального семестру додому, а Олег їхав з відрядження.
Обоє раділи, що труднощі позаду, а попереду на них чекає відпочинок. Попутники часто підіймають різноманітні відверті теми, адже знають, що їхня зустріч перша і остання. За межами поїзду дороги людей розійдуться і навряд чи знову перетнуться.
Хлопець розповідав, що він встиг побачити у великому місці. Описував музеї та виставки, на які потрапив, попри щільний графік на роботі.
– А я увесь свій час присвятила навчанню. Сподіваюся, що наступного разу нарешті зможу погуляти вулицями столиці.
Молоді повернулися в купе, де старенькі дід з бабою запропонували разом повечеряти. Кожен витягнув свої харчі і утворився святковий стіл. Попутники багато говорили і сміялися. Дід згадував свою молодість, а його жінка тільки й примовляла, що нічого забивати голову людям, у них і свої теми для спілкування знайдуться.
Та старий не спішив спати і після вечері взявся грати в карти. Він кинув виклик молодим і сказав, що ляже тоді, коли комусь вийде його обіграти.
Тож компанія продовжувала сидіти за одним столом і багато сміятися.
Іра з Олегом швидко знайшли спільну мову і здружилися. Зрештою хлопець виграв партію і дідусь покірно вложився спати.
– Мабуть, ви одразу могли виграти в дідуся? – поцікавилася Іра.
– Так, але я хотів якомога більше часу провести у ваші компаній. Тим паче у вас такий приємний сміх, – відказав Олег.
Дівчина сором’язливо поглянула у вікно. Потім їй закортіло поділитися з новим знайомим історією свого життя. Вона розповіла про власне дитинство, про сестру і улюблену бабусю. Олег не смів перебивати її і уважно слухав кожне слово.
– А я навіть не маю що розповісти. У школі я старанно вчився. Вступив в інститут, пішов в армію. А зараз багато працюю. Через це в особистому житті якось не складається. Взагалі я інтроверт, тому мені дивно, що поруч з вами я себе так комфортно почуваю.
Настала тиша. Хлопець з дівчиною замовкли і думали про те, що зовсім скоро їм доведеться попрощатися, бо рано чи пізно поїзд опиниться в кінцевій точці.
Їм було сумно, що ці приємні хвилини легкості і взаєморозуміння не триватимуть вічно.
– Мабуть, варто лягати спати, – зрештою озвалася Іра.
Кожен зайняв своє місце на верхній полиці. Однак очі не заплющувалися. У голові крутилися думки. Проте розмовляти ніхто з молодих не наважувався. Не хотілося розбудити пенсіонерів внизу. Раптом Олег простягнув Ірині клаптик паперу і тихо промовив:
– Вам прийшов лист. Чекаю на відповідь.
Дівчина розгорнула листок і прочитала: “Мені не хочеться прощатися. Скучно без вас і не спиться. Нумо листуватися…”
Хлопець отримав відповідь: “Я згідна. А скільки вам років? Мені 22”.
“А мені незабаром буде 30…Це багато?” – знову прочитала Іра.
Переписка тривала доти, доки увесь листок не був списаний. Нові знайомі розповідали про себе цікаві факти з біографії, робили компліменти і жартували. Посеред ночі пара все ж заснула.
Іра з Олегом прокинулися вранці наступного дня, коли бабусі з дідусем вже не було. Турботлива жінка залишила на столі сніданок.
Цілий день молоді попутники продовжували розмовляти. Їм було так приємно перебувати в компанії один одного, що одна думка про розлуку викликала сум.
Ввечері Олег збирав речі і готувався до виходу. Наближалася його зупинка. Хлопець вже знав, де живе Іра, в якому місті і на якій вулиці. Але всередині нього був страх втратити ту єдину, яка трапилася на його шляху після стількох років очікування.
Симпатія була взаємною. Іра не могла зрозуміти, чому в такого приємного, уважного і спокійного чоловіка досі немає супутниці.
Зрештою Олег вийшов з вагона, а дівчина махнула йому вслід рукою. Потім вона швидко розвернулася, щоб ніхто не встиг помітити її сльози. Іра намагалася заспокоїти себе думками про те, що все буде гаразд.
Поїзд рушив. Дівчина сиділа у своєму вагоні і думала про Олега. Сльози продовжували котитися градом.
Раптом хтось доторкнувся до її плеча. Вона оглянулася і побачила його. Поруч сидів Олег.
– Чого ж ти плачеш? Годі, я тут, – обійняв він дівчину.
– Як…Ти? – Іра не могла зрозуміти, що відбувається і повірити у своє щастя.
– Я не зміг піти і застрибнув в останній вагон, – пояснив Олег.
– А як же…
– З провідником також домовився, що їду до кінцевої. Я проведу тебе додому, можна? – запропонував Олег.
– Ми ніби після першого побачення, – усміхнулася Іра. – Ну раз вже застрибнув в останній вагон, тоді я тільки за.
Поїзд швидко мчав вперед, а молода пара спостерігала, як за вікном змінюються пейзажі. Вони міцно обіймалися і думали про те, як життя з’єднало їхні долі в одному купе.
А на які думки вас наштовхнула ця історія?
