Все моє життя у мене було уявлення про те, що я маю дружну і міцну сім’ю. Я підтримувала добрі стосунки з родичами чоловіка – його сестрою, її дітьми. Також у мене не було проблем у взаєминах з власною матір’ю і сестрою. Ми завжди знаходили підтримку один в одному, проводили разом час за сімейними вечорами і пікніками на природі. Але сталася ситуація, яка змусила мене докорінно переглянути свою думку.
У мене було дві бабусі, одна з яких була рідною по лінії матері, а інша хоч і була сестрою моєї бабусі, але стала для мене дуже близькою людиною. Вони завжди підтримували мене. Вони постійно радували мене подарунками в дитинстві, проводили зі мною час, якщо батьки були зайняті на роботі. Сестра моєї рідної бабусі не змогла народити власних дітей, тому вона всю душу вкладала в нас з сестрою. Зате її чоловік був не останньою людиною, зробив хорошу кар’єру в хірургії і залишив після себе простору квартиру в центрі міста з хорошими меблями і ремонтом. Нам подобалося бувати в цьому місці.
Моя рідна бабуся вже відправилася на той світ, слідом за нею раптово помер чоловік її сестри. І ось вона залишилася одна. Як би вона не намагалася впоратися з ситуацією, але надмірні переживання в її віці дали своє і вона потрапила до лікарні. Спочатку ми всі дружно підтримували жінку, яка опинилася в біді, регулярно відвідували її. Але візити ставали все рідшими, тим самим я дуже сумувала. В кінцевому підсумку, я стала єдиною людиною, яка цікавилася її здоров’ям і подальшою долею. Але ж у мене є двоє власних дітей, які також вимагають моєї уваги і турботи. Тому я запропонувала найняти доглядальницю для бабусі, щоб та дбала про неї. Але на мій превеликий жаль ідея не знайшла підтримки серед моїх домочадців. А стан бабусі погіршувався з кожним днем. В результаті, близькі родичі не знайшли нічого кращого, крім як запропонувати відправити літню жінку в будинок для людей похилого віку. Просто позбутися її.
За підсумком моєму чоловікові довелося взяти бабусю в наш будинок, оскільки я постійно не бувала вдома, доглядаючи за нею. Ми найняли їй хорошого лікаря, який зазначив, що проблема жінки полягає не тільки в фізичному стані, але і емоційному потрясінні. Ми взяли бабусю під свою опіку, годували її, мої діти з нею гралися. Нашими зусиллями ми змогли продовжити життя бабусі ще на шість років, які вона провела в колі рідних і близьких людей. Як це завжди буває, після її смерті почалися справжні розборки. З’явилися родичі, які всі ці роки знати не хотіли про неї, не цікавилися її станом. У підсумку вона переписала квартиру на мене, з чим ці «родичі» абсолютно не згодні.
Але я не відчуваю себе винуватою, адже в той момент, коли я дбала про бабусю, я не думала ні про яку квартирі і інші матеріальні вигоди. Мені просто було важливо підтримати дорогу мені людину. І мені радісно від того, що останні шість років життя моя бабуся відчувала себе щасливою. Правду кажуть, що друзі пізнаються в біді. У складних життєвих обставинах спливає справжня сутність людей. Плюс в тому, що ти починаєш розуміти, хто дійсно тобі дорогий, а хто весь цей час просто прикидався, заради якихось матеріальних цінностей.
Любіть своїх близьких, незважаючи ні на що, залишайтеся поруч в скрутних життєвих обставинах!
