У полі зустрілися Кохання і Розлука. Вони спостерігали за молодою парою. Тоді Розлука пропонує:
– А давай посперечаємося, що мені вийде їх розлучити.
Кохання у відповідь каже:
– За умови, якщо я спочатку підійду до них. після цього можеш пробувати їх розлучити стільки, скільки заманеться.
Розлука погодилася.
Кохання наблизилося до хлопця з дівчиною. Воно просто поглянуло в їхні очі, в яких промайнула іскра.
– Все, тепер твоя черга, – відійшовши, сказало воно.
Розлука подумала і відповіла:
– Я навідаюся до них пізніше, бо зараз між ними багато теплоти і любові.
З того часу пройшло декілька років. У сім’ї з’явилася дитина. Розлука зайшла в їхній дім, заглянула парі в очі. В погляді вона побачила Подяку, тому вирішила знову зайти пізніше.
Пройшло ще трохи часу і Розлука прийшла на поріг їхнього дому, сподіваючись, що в пари більше немає ні Любові, ні Подяки. Мати була виснажена, чоловік також повернувся стомлений з роботи, а діти шуміли і не хотіли слухатися. Мабуть, цього разу їй вийде їх розлучити. Однак, коли Розлука заглянула їм в очі, то побачила там Повагу і Розуміння. Вирішила ще зачекати і прийти пізніше.
Минув час. Розлука завітала до будинку, в якому були дорослі діти і старенькі батьки. Заглянула їм в очі, а там Довіра. Розлука розчарувалася і вийшла. Вирішила ще трохи зачекати.
Наступного разу Розлука побачила на порозі дому засмучену стару жінку. Напевно її час прийшов. Розлука хотіла підійти і заглянути бабусі в очі, але та встала і кудись пішла. Вона зупинилася на кладовищі перед могилою свого чоловіка.
“Час зробив за мене мою роботу”, – подумала Розлука. Однак в погляді старенької жінки вона побачила пам’ять. Пам’ять про Кохання, вдячність, Повагу, Розуміння і Довіру…
А ви зрозуміли мораль цієї притчі?
