В красивому коконі з’явилась мала щілинка, з якої поступово і дуже повільно вибирався метелик. Він був ще дуже маленьким і слабким, та вперто хотів розправити свої крильця. Недалеко від того місця проходила людина. Вона помітила кокон, підійшла до нього і тихо спостерігала за всім, що відбувається. Минуло кілька годин, але спроби метелика досі були невтішними. Він так і не зміг вибратись, бо щілинка була дуже малою.
Коли людина помітила, що метелик більше не старається, то вирішила допомогти йому. Ножем людина легко розрізала кокон, а красивий метелик зміг вибратись з нього. Але він так втомився, що його маленьке тіло було дуже слабким, а крильця були ще прозорими, не могли рухатись.
Та людина не пішла, а ще довго чекала, щоб метелик злетів і показав усю свою красу. Але людина не дочекалась. Бідолашний метелик все життя був слабким, так і не зміг навчитись літати, тож крила просто тягнулись за його тільцем.
Метелик був нещасливим усе життя тільки через те, що людина не зрозуміла: метеликові потрібна була сила, щоб пробратись через кокон. Тільки завдяки тій вузькій щілині рідина з тіла метелика переходить в крила, після чого він може літати. Метелик не зміг би літати, якби не мав сили навіть для того, щоб подолати кокон. Такі закони життя, воно добре подбало про метелика, та людина втрутилась і усе зруйнувала.
Хіба ж не потрібні зусилля? Це те, що допомагає нам жити. Без проблем, бід та негараздів життя в просто не існувало. Ми б не могли без зусиль прожити життя, ми б не були сильними. Якщо буквально, то ми б не могли літати.
А як ви зрозуміли притчу?
