– Валюне, я не знаю, що робити. Галя на море хоче, а ми поки за бабою доглядаємо – відповів Павло
-А що ти від мене хочеш? – з докором запитала Валя
-Може ти б місяць попіклувалася про бабусю?
-Взагалі-то в мене роботи по горло, працювати треба. Але добре, раз треба – привозь.
Павло видихнув з полегшенням – нарешті сестра погодилася. Однак та була не в захваті, адже знала, який у бабусі “чудовий” характер. Але не могла відмовити братові, але по суті, він постійно доглядав за пенсіонеркою. Дівчина мешкала у приватному будинку, тому місця вистачало з головою. Вона пішла готувати для бабусі кімнату – потрібно розкласти нову постіль та пересунути диван, щоб було більше місця для сну.
-Ой, онученько, ти ж мені поставила тапчан поганий, цілу ніч будуть пружини спину передавлювати – одразу сказала бабуся, навіть не присіла на нього.
– Бабцю, тут спеціальний матрац без пружин. Вам буде на ньому добре спати – відповіла Валентина.
-Отже, поганий тапчан. Я на такому спати не буду, там матрац напевно збився весь.
-Я принесу тобі перину. Тобі сподобається. Буде краще – крізь зуби відповіла дівчина. Вона вже встигла декілька разів пожаліти про те, що погодилася на братову авантюру.
Наступного ранку дівчина спеціально встала раніше, щоб не запізнитися на роботу. Та і не розбудити бабусю, щоб та не вигадала ще чогось для неї.
– Валенько, а ти куди так поспішаєш з самого ранку?
-На роботу, працювати ж треба.
-Так субота, вихідний день. А мені треба укол від діабету зробити. Я сама не вмію – руки трясуться і погано бачу.
Валя вже тоді розуміла, що день піде коту під хвіст. Зателефонувала на роботу та попередила, що запізниться. Але одразу набрала до брата з претензіями.
– Заспокійся, Валю. Вона сама собі може зробити укол – відповів брат.
Тоді дівчина кинула слухавку, не дослухавши настанов старшого братика та злісно відкрила двері:
– Навіщо ти мені збрехала?! Дзвонила щойно братові. Так виявляється, що ти сама все можеш зробити!
У відповідь старенька тільки щось пробурмотіла, насупилася та пішла геть з кімнати.
Ввечері Валентину очікував черговий “сюрприз”. Бабуся лежала на кухні на підлозі. Здається. що її так заболів живіт, що бідна аж впала. Виявилося, що та знайшла у холодильнику варення та виїла всю банку. Але ж у неї цукровий діабет, їй категорично заборонено їсти так продукти!
– О, як боляче. Це ти винна! Навіщо ти мене одну залишила. Як боляче. Це ти мене недогледіла – стогнала старенька, коли Валя намагалася підняти її з підлоги та перенести на диван. – Ой, як боляче. От приїде твій брат – все йому розповім.
Всю ніч дівчина не стулила очей, адже спеціально проводила ревізію у своєму холодильнику. Мало ще чого там бабуся цікавого знайде та спробує? А потім ще дійсно онука винною вийде. Краще зайвий раз перестрахуватися.
Добре, що згодом були вихідні й Валя вирішила виспатися аж до обіду. Однак, зранку її розбудив голос бабусі, яка емоційно розмовляла з кимось. Як виявилося, бабця скаржилася сусідці, яка у неї погана онука та зовсім не доглядає. Та вирішила не втручатися, щоб не зіпсувати собі настрій. Закрила вікно, накрила голову ковдрою й далі спала.
– Привіт, Валю. Ти чому за бабусею так погано доглядаєш? Чому не годуєш її? Вона ж старенька, їй допомога потрібна – сказала сусідка, коли зустріла дівчину в магазині.
– Не розумію вас…
– А що тут розуміти? Вона бідна, каже, що ти їй якусь гидоту готуєш, що аж їсти неможливо.
– Так у неї цукровий діабет. Людям з такою хворобою прописана спеціальна дієта. А вона вже стара, серце може не витримати.
– Та-та, звісно. Вона мені все про тебе розповіла. А ще онука рідна. Вам тільки одного хочеться – чимдуж бідолашну відправити на той світ – з докором відповідає сусідка. Хотіла, либонь, присоромити Валю, щоб тій совісно стало.
Дівчина не витримала такого. Вже і по суті незнайомі люди їй дорікають. Прибігла додому, закрилася у ванній та почала плакати. Раптом чує галас та крики з двору. Швидко вмилася та вибігла на ґанок. Бачить – а бабуся на землі лежить, а навколо неї сусіди на допомогу гукають. Онука добігла додому за телефоном, щоб швидку викликати. Коли бабусю забирали, то дівчина помітила декілька фантиків на землі. Якраз там, де бабуся впала.
-Хто їй дав шоколад?! – з люттю крикнула до сусідів Валентина.
-Так вона мені розповіла, що три дні нічого не їла, що ти її зовсім не годуєш. От мені шкода бабцю стало, я їй декілька цукерок дала – відповіла сусідка.
Та дякувати Богу, з пенсіонеркою нічого поганого не сталося. Однак, лікар наполіг на тому, щоб жінка декілька днів побула у лікарні. Також зауважив, що потрібно дотримуватися суворої дієти та зась привозити шкідливі продукти.
Через декілька днів приїхав Павло. Чоловік розумів, що сестра не може впоратися. Сестра з братом ще довго вислуховували, як бабця жалілася лікареві на них – мовляв, та мене голодом морить, а той взагалі напризволяще кинув, хочуть її на той світ до Бога відправити!
Та і вдома без скандалу не обійшлося. Пенсіонерка категорично не хотіла їхати геть, адже наполягала – за містом у будинку їй набагато краще жити, ніж у тісній міській квартирці.
Однак, Павло був налаштований рішуче. Хлопець розумів, що терпіння сестри дало велику тріщину.
Хто правий у цій ситуації? Можливо, що онуки надто категорично сприймають поведінку рідної бабусі?
