Мої батьки мають двох дітей: мене і старшу сестру Таню.
Я часто чую, що уся увага і любов завжди дістається молодшим дітям. Та у нашій сім’ї було навпаки. Не скажу, що мене обділяли дуже сильно, але різницю я відчувала.
Навіть, коли купували одяг, вибрали те, що Тані подобається найбільше, найякісніше. А мені якщо купували, то те на що вистачало грошей. Або й взагалі я доношувала за сестрою.
Батьки завжди з захопленням слухали Таню, усі історії, які вона розповідала. А мої пропускали повз вуха. Сказала та й сказала.
За всі ці роки я чи то звикла до такого ставлення, чи то змирилась, але уже не звертала уваги. Після закінчення школи я поїхала вчитись до іншого міста.
Там я знайшла хорошу роботу, вийшла заміж, народила двох донечок. За 10 років я приїжджала до батьків лиш декілька разів. Привозила онучок. Але вони й тоді холодно до мене ставились. Дітей навіть цукеркою не побалували, хоча ми їм привозили повні торби гостинців.
Та, коли приїжджає моя сестра( вона теж вийшла заміж і живе з чоловіком) батьки скликають усю родину, накривають стіл і частуються. Фінансово Дарині допомагають, дають їй гроші щомісяця, а я ні копійки за 10 років не побачила.
Нещодавно мама захворіла і до мене подзвонив тато. Просив, щоб я приїхала, бо за нею дивитись треба, вона сама нічого зробити не може.
Я відмовилась.
Можливо, я вчинила по-хамськи. І так не можна. Я розумію це. Але мені одразу згадались усі роки, коли я жила в селі, усі моменти, коли я відчувала себе не потрібною і мені зовсім не хотілося туди їхати. Тим паче у них була ще одна донька, яку вони так любили і вважали найкращою. За мене навіть ніхто і не згадував, поки не знадобилась допомога.
Та потім я сіла і подумала, що я не зможу потім в очі матері дивитись, як не допоможу. Що мені робити, я й не знаю зовсім. Мене роздирає на дві частини. А яку обрати, я вирішити не можу..
А як ви гадаєте, варто дівчині допомогти мамі?
