Вирішила у сина трохи погостювати. Планувала відпочити, прогулятися трохи. А натомість відмивала цілу квартиру. Невістка моя, як виявилося, господиня ніяка і по дому, певне, взагалі нічого не робить.
Сама ж я живу в селі, а дітей відправила до міста. Що їм у мене..? А за межами села й можливостей більше. Вони молоді. Їм знадобиться. У них там квартира власна. Дружині мого сина дісталася. Відтоді, як вони шлюб уклали, уже рік минув. До мене в гості вони заходили. Не забували про маму. Досі у мене ще й город був, тому роботи було вдосталь, а допомога ніколи не була зайвою.
Цьогоріч я зрозуміла, що сил уже не маю. Та й постійно горбити спину мені набридло. Тож зі словами, що своє я вже зробила, закинула город цілком. Засіяла газон і хай стоїть собі. Нікому ж не заважає.
Оскільки тепер мене нічого в селі не тримало, я зі спокійною душею вирушила до міста. Час тепер і мені сина провідати. Та й з невісткою давно не розмовляла. А нам було про що побалакати. Ну і в місті зовсім інша атмосфера. Це вам не городи та поля, а набережні, парки, фонтани, ресторани, театри. Сина я, до речі попередила. Хотіла спочатку сюрприз зробити, а потім зрозуміла, що й сама б від такого не була у захваті.
Зібралася і поїхала.
Прибула вдень. Увечері з транспортом проблеми. Так навіть краще.
На вокзалі мене зустрів син, щоб сама вулицями незнайомими не блукала. Привіз до своєї квартири і на роботу повернувся. Вдень він зайнятий. Сказав, що побачимося ввечері. Невістки там також не було. У домі я залишилася сама. Отак вони гостю прийняли.
Пройшлася кімнатами. Зазирнула, де там у них і що лежить. І, не повірите, була прикро здивована. Такого безладу я ще не бачила.
На коридорі я, звичайно ж, як і годиться, зняла взуття. Та виявилося, що дарма я це зробила. Ще й кількох хвилин не минуло, а в мене вже шкарпетки чорні, ще й у крихтах якихось. Плита у плямах, фартух весь в застиглому жирі, чашки в плямах від чаю. Матінко рідна! І це вони ще прибирали перед моїм приїздом!
Я довго не думала, рукави закотила і почала наводити лад у домі. Передусім взялася за плиту і фартух. Ледь змогла їх відчистити. На більше сили просто не вистачило.
Після обіду всі нарешті зібралися після роботи. Я й слова не зронила. Думала, що вони самі помітять. Зараз же плита просто виблискувала чистотою. Але, певне, усе це було марно.
Діти ніби й не бачили нічого. Чи, може, вдавали?
Так ми повечеряли. Опісля син покликав мене гуляти, але сил у мене більше ні на що не було. Я відмовилася. Хотіла хоча б трохи поспати.
Наступного дня все було так самою Я відмила ванну. Втомилася так, що ледь ходити могла, а від дітей ніякої реакції. Оце невдячність! Від прогулянки знову відмовилася.
Так я і стала прибиральницею в домі сина аж на цілих чотири дні. Відмивала їхній дім так, що за своїм так не дивлюся. Потім мені й самій було страшно ставати на ту білосніжну плитку і торкатися чистесеньких речей. А мені за це навіть дякую ніхто не сказав. І досі не помічали.
Коли прийшов час прощатися, то син мені тільки дорікнув, що я гуляти їхала, а сама з дому ні разу так і не вийшла.
Мені це так допекло.
Я й виговорилася. Зопалу сказала, що весь той час я їхню квартиру вимивала, бо вони самі того зробити не могли. Які тут прогулянки? Хоч би подякували за це!
– А тебе хтось просив? Нам і так було нормально.
– Для мене це не є нормально!
– То могла не звертати уваги й гуляти собі на втіху.
А як, люди добрі, я могла заплющити на таке очі, якщо ноги до підлоги прилипали? Хіба так можна жити? У неї свині колись у кращих умовах жили.
– Мам, у нас свої цінності. Ми гуляємо, ходимо в кіно, зустрічаємося з друзями – ось наші будні. У нас немає бажання та часу морочитися з прибиранням. Ми раз на місяць викликаємо спеціалістів і вони все роблять за нас. Тільки цього разу не встигли до твого приїзду.
Я вже й не знала, що сказати.
– А ти, замість того, щоб вимивати там усе, могла б місто побачити, погуляти, повеселитися. Втім, це був твій вибір. Тепер тобі ніхто не винен.
Ось така мені подяка від сина. Ми, напевне, і справді люди з різними цінностями: я б не змогла жити у бруді, а вони б ніколи не пожертвували вільним часом.
А як часто за порядком у власному домі стежите Ви?
Чия позиція імпонує Вам більше: матері чи сина?
