Я доволі швидко вийшла заміж.
Батьки мого обранця не схвалювали наші стосунки. Ірина Сергіївна намагалася переконати сина, що він робить помилку. Адже сімейне життя не дозволить йому побудувати успішну кар’єру.
Я ж знала, в чому справжня причина її невдоволення. Свекрусі не подобалося те, що я родом з села. За її словами, я приїхала в місто, щоб вдало вийти заміж. Та мені було байдуже на її думку.
Мені хотілося вірити в те, що нам з Миколою вдасться разом подолати усі негаразди. Однак, я сильно помилялася.
Коли я дізналася, що у нас буде дитина, то невимовно зраділа. Чоловік також позитивну прийняв цю новину, але зовсім скоро його думка змінилася.
– Моя мама каже, що нам ще заскоро заводити дітей, – промовив Микола. – Спочатку варто навчання закінчити і міцно стати на ноги. Лише тоді про дітей можна думати…
– Ти хочеш, щоб я позбулася дитини? – здивувалася я.
Микола не відреагував на ці слова, а мовчки пішов з кімнати. Ми більше не підіймали цю тему, але та розмова змінила наше сталення один до одного. Свекруха тим часом ще більше почала докоряти, мовляв, я все ж добилася свого і домоглася того, щоб залишитися в їхньому домі.
Я до останнього сподівалася, що поява дитини зможе владнати ситуацію. Народжувала я сама. Ніхто не підтримував мене, окрім місцевої санітарки.
На світ з’явився не один син, а цілих двоє. Близнюки. Подвійне щастя.
Лише наступного дня до мене приїхав Микола зі свекрухою. Чоловік розгубився від такої новини, а Ірина Сергіївна ще більше розлютилася. Вона гримнула дверима і вийшла з палати.
– Мамі потрібно звикнути, – спробував заспокоїти Микола.
Коли прийшов час повертатися додому, я з нетерпінням чекала на свого чоловіка, який от-от мав з’явитися під стінами роддому.
Та час йшов, а нікого так і не було. Я телефонувала додому, але ніхто не підносив трубку.
Зрештою, о 5 годині вечора мені викликали таксі. На прощання медсестри побажали мені щастя і благополуччя.
Я довго стукала у двері квартири, але ніхто мені не відкривав. Через деякий час вийшла зажурена сусідка і вручила мені лист від Миколи.
“Вибач, але я ще не готовий стати батьком. Зараз ми поїхали закордон до родичів, щоб обдумати все і оговтатися від останніх подій. Наш шлюб – це помилка, тому повертайся додому. Коля”.
Я майже втратила свідомість від прочитаного, але турботлива сусідка вчасно підхопила мене. Вона запропонувала мені переночувати в неї, а наступного дня я подалася назад в село.
Не знаю, чи впоралася я б з дітьми, якби не моя матір. Вона дуже допомогла мені, адже перші пів року були надзвичайно складними.
Приблизно через три роки об’явився Микола. Він виглядав стомленим та змарнілим. Одразу можна було здогадатися, що він полюбив випивати.
Я навіть не дала промовити йому слово, а одразу прогнала геть.
З того моменту пройшло ще два роки і я знову закохалася. Моїм обранцем став Михайло, який швидко знайшов спільну мову з дітьми і замінив їм батька. Згодом у нас зявилася ще одна крихітна дівчинка.
З власного досвіду хочу сказати, що не потрібно здаватися і впадати у відчай, якщо у вашому житті настала чорна смуга. Вона рано чи пізно закінчиться, тому боріться до останнього і не втрачайте надію.
А які у вас думки щодо цієї історії?
