– Мамі стало зле. Я їду до неї – сказав Іван.
– Виклич їй швидку. Вони допоможуть. Це їхній обов’язок – говорила Юля.
Вона стояла з однорічною дитиною на руках і думала, коли це все закінчиться.
А Іван думав рівно так само. За п’ять років шлюбу він втомився постійно розриватись між мамою та дружиною.
– Коли я поруч, їй стає легше. Вона стара, Юлю. Я не можу її залишити напризволяще.
– Та вона користується цим. Тисне на твою совість, бо знає, що ти прибіжиш.
Юля втомлювалась сидів вдома з двома дітьми. Думала, сьогодні піде з чоловіком у кінотеатр на перегляд якогось фільму. Та яке! Зібрався та й пішов. Ніякі вмовляння на нього не діють.
Жінка мріяла хоча б про декілька годин, спільно проведених з чоловіком. Та їй здавалось, що з мамою він проводить більше часу, ніж з нею.
“Ніна Семенівна намагалась нас посварити” – думала Юля.
Юля глянула на задоволене обличчя молодшої доньки і зрозуміла – сьогодні день буде веселим. А старша донька сиділа за столом, малювала щось.
– А куди тато пішов? – запитала – За бабусею?
– Та ні, доню, бабуся сама зараз прийде. Сядемо разом чаю поп’ємо. Однакове вже нікуди не поїдемо.
Юля попросила свою маму посидіти з дітьми, що вони могли з чоловіком усамітнитись. Та виявилось даремно..
Мама Юлі прийшла десь за пів години.
– Юлю, а ти чому не одягнена ще? Зараз будеш літати і нічого не встигати? – обурилась мама з порогу.
– Та вже не потрібно нікуди встигати, мамо..До Ніни Семенівни поїхав Іван..
– Вона знову? Коли вже закінчиться цей цирк?
– Мабуть, ніколи.
– Доню, з цим потрібно щось робити. Так не може продовжуватись і далі. Ти замучиш себе…
– Я що вже не робила: сварилась, просила, причому і його, і її. Це безрезультатно. Вона пхає свого носа у наше життя. До квартири нашої далі без попередження заходить, в речах моїх риється.
– Я маю одно ідейку – задумливо сказала мама. Ну не могла вже дивитись на страждання доньки. Хотіла вивести на сваху на чисту воду!
Іван прийшов до матері. Вона лежала на дивані. Щічки її були рум’яні, вигляд мала здоровий, проте жінка безперестанку охала та зітхала.
– Ти як, мамо? – запитав син.
– Ой, синочку, стара я зовсім. Важко..Треба, щоб хтось постійно поруч був. Бо не знаю, коли мій кінець настане. А сама тут не хочу помирати.. – завелась жінка.
– Що ти таке дурне говориш? Ще рано тобі на той світ збиратись.
– Водички мені принеси..Поп’ю і полегшає.
Іван побіг на кузню за водою, налив цілу склянку і вручив матері.
– Ти чого такий сумний синку?
– Тобі погано було. Переживав.
– Це ж не все, маму не обдуриш!
– З Юлею посварився..
– Як ти взагалі з нею витримуєш. Ти за тих п’ять років постарів на цілих двадцять. Таке вона тобі життя веселе влаштувала. Давно кажу тобі, розлучайся з нею.
– Я кохаю її, мамо. Не можу. Ми от у кіно сьогодні планували іти, а вона засмутилась, що не вийшло.
– То їй фільми якісь важливіші за моє здоров’я. Спить і бачить, як я відійду.
– Що ти таке мелеш? Я бачу тобі вже полегшало, піду я додому.
Жінка схопилась за серце і прилягла на ліжко. Знову почала стогнати. Робила все, аби син залишися у неї.
Наступного дня до Ніни Семенівни завітала невістка.
– Чого тобі треба? – неввічливо запитала свекруха, але Юлю до квартири впустила.
– Поговорити серйозно хочу.
– Ну кажи, що там у тебе таке серйозне з самого ранку?
– Навіщо ви маніпулюєте своїм сином? Чого намагаєтесь перетягнути його до себе. Він вже давно виріс, відпустіть його.
– Ти що таке говориш?
– Те, що чуєте. Через ваші фальшиві приступи серця він бігає сюди, як по свячену воду. В Івана зовсім не залишається часу на сім’ю. У нього ще двоє дітей, не забувайте! І взагалі, віддайте ключі від квартири. Досить вламуватись, коли вам заманеться.
– Ще чого? Це квартира мого сина. Коли захочу, тоді заходжу.
Юля зрозуміла, що з нею даремно розмовляти. Це не змінить нічого
– Чого ви домагаєтесь? Хочете, аби Іван кинув мене? – відверто спитала Юля
– Так – випалила Ніна Семенівна
– Але ж я у декреті. Вам не шкода дітей?
– Та яка мені різниця. Я бачу, що Іван біля тебе зовсім змучився. Дихнути йому не даєш. А біля мене йому буде краще.
– Ви геть з глузду з’їхали..
Юля більше не хотіла продовжувати розмову. Вона розуміла, що далі таке продовжуватись не може. І вирішити це питання повинен тільки чоловік. Нехай вибирає: або я, або мама. Так більше жити не можна.
Юля того ж дня пішла з цією розмовою до чоловіка. Сказала, що свекруха живе і мріє розлучити їх. Просила чоловіка переїхати жити кудись подальше звідси:
– Я більше так не можу. Це не квартира, а прохідний двір. Чомусь моя мама такого собі не дозволяє. Іван, я люблю тебе, але жити так не буду. Ти повинен обрати когось одного.
Чоловік спершу був проти переїздів. Юля вирішила більше не чекати, зібрали речі і пішла жити до мами разом з дітьми.
Іван після тижня життя з мамою усвідомив,що Юля мала рацію.
Повернувся до дружини, погодився на переїзд.
Хоч Ніна Семенівна пропала з їхнього життя не назавжди. Та зараз її стало значно менше.
Як ви думаєте, чому Ніна Семенівна так хотіла, щоб син був поруч з нею? Можливо, їй не вистачало уваги від сина?
