З чоловіком Ярослава розійшлася ще 9 років тому. Відтоді ставила сина на ноги самостійно. Зараз дитині вже 14, а самій Ярославі – за 40.
Коли синочок був малим з ним було куди легше, а тепер перехідний вік брав своє. Особливо складним видався останній рік. У хлопчика знизилася успішність у школі, він навіть не бажав слухати матір і часто тікав з дому. Ярослава вже навіть не знала, як їй впоратися з характером Максима. Єдине, про що мріяла матір, щоб син закінчив хоча б 9 класів і пішов у якийсь технікум.
Ярослава так втомилася постійно ходити до директора через постійні витівки Максима. Уже й виправдовувати його не хотілося. Та й червоніти перед старшими сил не було. Вчителі збиралися довкола жінки і починали розповідати, який поганий у неї син. А тут не так і далеко до висновків, що мати з неї така собі.
Ось так після зборів Ярослава постійно поверталася додому у поганому настрої.
Так трапилося і цього разу. Перед цим Ярослава попередила сина, що до її повернення у домі повинен бути порядок. Хоча б у своїй кімнаті прибрати він міг. Та де там! Навіть пальцем не поворушив. Жінка втомлено переодяглася, поставила чайний на плиту і взялася за прибирання. Справа дійшла до витирання пилу. Раптом жінка помітила, що на поличці не було її улюбленої і, до слова, найдорожчої в домі вази. Ярослава оторопіла. Куди вона поділася? Вкрали? Син забрав?
Жінка вже місця собі не знаходила. У пам’яті почали спливати спогади про сина.
– З ким це ти ходив?- запитувала вона у Максима, помітивши його з дивним незнайомцем.
– Яка різниця… Просто знайомий,- відмахувався син.
До Ярослави дійшло. Це той незнайомець підмовив Максима викрасти вазу і продати її. Чи він винен комусь грошей?
Жінка вибігла з дому. Надворі вже сутеніло.
Зараз вона картала у всьому себе. Потрібно було бути уважнішою до сина! Краще його виховувати! Якби вона бала про Максима краще, то цього всього не було б. І за що йому така мати ніяка дісталася?
Надворі нікого не було. І Максима також. Жінка розплакалася. довго плакала. Хотіла додзвонитися до хлопця, але той вимкнув телефон.
Чекаючи, доки Максим сам наважиться повернутися додому, Ярослава продовжила прибирати в домі.
Підмітаючи, вона знайшла за шафою газету. Розгорнула.
Звідти випали уламки вази.
Усього лише розбив… Ярослава видихнула. Їй трохи полегшало. На очі знову навернулися сльози. Добре, що її найгірші очікування не підтвердилися. Ніяких боргів. поганих компаній чи залежностей.
– Розбив і просто заховав,- посміхнулася Ярослава. – Оце дурненький, злякався. Тепер додому через це боїться приходити.
Але чому боїться? Жінка замислилася. Уявила картину і збагнула, як відреагувала б на розбиту коштовність при синові. Здійняла б скандал, насварила б його, покарала б, а потім ще й вилаяла через скарги вчителів.
Яка вона погана матір. Ярослава важко зітхнула. Трохи подумавши, взялася готувати вечерю.
Максим все-таки повернувся. Було вже далеко за північ. Напевне, думав, що мати вже спатиме. Увійшов, мовчки роззувся і, побачивши Ярославу, зупинився.
– Куди ж ти пропав? я переживала. Уже зачекалася тебе. Ти як?- обняла його мати.
Хлопчик здивовано глянув на неї. Не очікував такого ставлення.
– Мий руки і сідай за стіл. Там твій улюблений пиріг.
Нічого не розуміючи, син виконав усі прохання мами. Вперше без зайвих слів та заперечень.
– Ні, не на кухні. Я тобі все залишила у твоїй кімнаті.
– Але у кімнаті їсти не можна,- здивувався Максим.
– Можна. Відтепер можна. Сідай, пригощайся.
Юнак навіть не міг пригадати, коли ненька так лагідно з ним розмовляла.
– Що таке, чому ти не їси?
– Я розбив твою вазу,- знітився Максим.
– Я знаю. Нічого страшного. Вона мені вже давно не подобалася. Завтра купимо нову.
На очах Максима з’явилися сльози. Він пригорнувся до матері і міцно її обійняв.
– Пробач мені, синку. Я була поганою мамою, але злилася завжди на тебе. Відтепер я буду уважнішою до твоїх бажань. Пробач, якщо зможеш.
Вечеряли вони надалі мовчки. Потім так само тихо лягли спати.
А наступного вечора Максим зустрів матір з роботи, допоміг донести сумки, навіть вечерю сам приготував. Ще й хорошими оцінками похвалився.
Ярослава помітила, що в домі було дуже чисто, хоч вона навіть не просила про це сина.
З тієї миті Ярослава цілком переінакшила своє ставлення до сина. Вона навіть підвищувати голос на нього не дозволяла собі… Ще й від інших його захищала. Повірте, дитина віддячувала їй тим же.
Надалі успішність сина у школі покращилася. Відмінником він не став, але скарг на нього більше не було.
А минулого вечора, мати із сином грали в настільні ігри, тоді пішли дивитися телевізор і Максим, як колись у дитинстві, заснув на руках у неньки. Для Ярослави це був такий пам’ятний момент, що вона навіть розчулилася. Нарешті вона повернула свого люблячого сина, а для нього змогла стати найкращою мамою у світі.
А ви ладнаєте зі своїми дітьми?
