Того ранку до Ліди зателефонував батько. Вона похапцем збиралася на роботу, адже проспала.
– Доню, будь ласка, приїжджай негайно до мене!
– Щось трапилося? Просто мені треба терміново їхати на роботу, багато справ маю.
Вже не вперше старий татко так капризував. Дівчина після важкого робочого дня їхала на інший кінець міста, щоб провідати його. Бувало, що навіть відмовлялася від зустрічей з подругами, бо тато не хотів проводити суботу на самоті.
Згадала, як у неділю зателефонував та попросив приїхати, бо знайшов у парку цуценя. Вони відвезли Бровка до ветеринара, купили йому корм, мисочку та повідець. Або ж в нього на пральній машинці мерехтіла червона лампочка та він не міг випрати одяг. Забув, де стоїть гречана крупа та улюблений чай, у магазині неправильно решту дали – всі ці проблеми вирішувала дівчина. Звісно, що директор часто робив їй зауваження, бо вона зривалася до батька посеред робочого дня, пропускала конференції та співбесіди. Попереджав, що звільнить геть, якщо вона ще раз таке утне.
Коли мама ще була жива, то тато не смикав доньку. А декілька місяців тому її не стало. Тепер дівчина готувала старенькому їсти, прибирала у квартирі, хоча сама вже давно живе окремо. Знала, що батько тероризуватиме телефонними дзвінками, якщо вона не прийде. Тому попросила на роботі вихідний. Мовляв, захворіла.
– Ну що знову трапилося, тату? Я ж тобі за телебачення вже заплатила, їсти купила!
– Ні, у мене для тебе радісна новина, – тато аж світився від щастя. Ліда помітила у коридорі красиві жіночі туфлі. Невже у тата з’явилася нова жінка?
До кімнати увійшла молода дівчина.
– Привіт, а я твоя сестричка, – сказала незнайомка та обійняла міцно дівчину.
– Це ти так зараз жартуєш, тату? Добре, я повірила, все, досить з мене цієї вистави!
– Ні, це дійсно моя донька Маринка. Глянь, ось фото.
– Я про це тільки сама нещодавно дізналася. Мами вже нема 2 місяці, я шукала свого тата. Просто перед тим, як піти на той світ, вона мені зізналася, що мій тато.. Ой, ну тобто вже вітчим, не рідний. Розповіла, що колись мала роман з вашим батьком. Правда, я не знала ні адреси, ні мобільного телефону. Тому так довго шукала. І нарешті знайшла! – посміхалася незнайомка.
Ліда досі не могла у це повірити. Здавалося, що вона спить і це все просто нічний кошмар.
– А які є докази? Ви тест робили?
– Ні. Нема навіть потреби, ти тільки глянь. У неї мої очі, підборіддя, ну просто видно, що це моя донька, – виправдовувався батько.
Ліда відчувала, що насправді ця незнайомка – погана людина. Мовчки встала, навіть не попрощалася. Грюкнула дверима.
А через декілька днів до неї знову зателефонував батько:
– Позич мені 5 тисяч гривень, я після пенсії все віддам.
– Для чого? Тобі вже прийшли платіжки за комунальні послуги?
– Ні, треба одяг купити для Марини, бо нічого не має.
Ліді стало шкода дівчину. Вона завжди мріяла про сестру. Однак, гроші не віддала. Натомість зібрала всі речі з гардероба, які їй вже не подобаються або просто малі. Буде Марині на перший час. Там були чобітки осінні, курточка тепленька, декілька светриків та три пари джинсів. Вийшло загалом 4 великі пакети одягу.
Біля під’їзду помітила двох стареньких чоловіка та дружину. Вони намагалися відчинити двері, але не знали коду. Можливо, це просто до когось у гості приїхали. Ліда відчинила їм двері та вони зайшли у ліфт.
– Вам на який поверх?
– На п’ятий.
– Мені також, їдемо разом.
Помітила, що у руках жінка тримала невелику фотографію молодої дівчини. Придивилася уважніше – а це Марина.
– Перепрошую, а що це за фото?
– Це моя донечка. Вона зникла декілька днів тому, ми з чоловіком її шукаємо!
– А її випадково не Мариною звуть?
– Так! Вона, моя донечка. Ви її не бачити?
– Я вам скажу більше – ми зараз всі разом зайдемо до неї у гості.
Двері нам відчинила Маринка. Думала, що це я привезла їй гроші. Але ні. До кімнати зайшли її батьки. Дівчина одразу побіліла, немов привида побачила.
– Татку, ти нізащо не вгадаєш, хто ці люди! – радісно відповідаю я та єхидно посміхаюся до псевдосестрички.
– Не вірте їм. Це мій вітчим, він зі своєї новою коханкою хочуть мене додому забрати, бо проти, щоб я з рідним батьком жила, – казала дівчина.
– Орисю, це ти? Ох, моє серце, Лідо, принеси пігулки!
Татко аж присів, важко дихав та у нього руки тремтіли. Виявилося, що Марина не його рідна донька. А пані Орися – колишня однокласниця тата, вони разом товаришували.
– Нещодавно розповіла доньці, що колись потайки у тебе була закохана. Шкода, що моя Марина не стала хорошою людиною. Зв’язалася з хлопцем Сашком, вони понабирали кредитів та грають в азартні ігри. Все золото з квартири винесла, колектори приходили декілька разів. Вже одну позику у банку я погасила, чоловік аж на заробітки закордон мав їхати та машину продавати. А вона дізналася про тебе і вирішила таку виставу влаштувати. Будь ласка, прости мені за таку доньку, – плакала пані Орися.
Вони забрали Марину додому. Тоді я зрозуміла, що вона просто хотіла втертися у довіру до мого тата, взяти гроші та потім далі піти до кавалера.
– Ну що, треба тобі ще ті 5 тисяч на одяг? Ось ти так повірив цій незнайомці. А якби вони у тебе викрала всі документи, дорогі речі? Не можна ось так вірити всім!
– Ти права, доню. Вибач, бо вже на старості років геть розум втратив.
– Татку, будь ласка, завжди телефонуй мені, якщо у тебе трапиться якесь горе. Я завжди прийду на допомогу.
Після того випадку Ліда щодня приїжджала до татка у гості. А на день народження подарувала йому ноутбук та зареєструвала у Фейсбуці. Татко одразу опанував це диво техніки й тепер йому не було нудно. Знайшов своїх старих друзів, тепер вони разом гуляють.
Ліда тішиться, що тепер таткові не сумно на старості років.
А у вас траплялися випадки, коли до стареньких батьків приходили аферисти? Ліда правильно вчинила, коли вирішила тепер щодня так контролювати татка?
