Я хочу розказати вам свою історію, бо мені дуже болить. Хочу, щоб ніхто не встав на мої граблі й не наробив помилок, як я. Я покинула свою дочку на довгий час. Прийшлося їхати в Німеччину на заробітки, а дитину залишити на чоловіка. Нам потрібно було старий будинок довести до пуття. Та і кращого життя хотілось.
Ми з чоловіком самі з села. Потанцювали на одній дискотеці й після того почали зустрічатись. Як всі потім одружилися і переїхали в будинок моєї покійної бабусі. Батьків у мене не було. Чоловік тоді працював в колгоспі трактористом, а тільки закінчила навчання у технікумі. Для мене роботи за спеціальністю в селі не було. Та і я чекала в той час на дитину. Витрати значно зросли, а зарплати чоловіка ледве вистачало на їжу. Тому я вирішила поїхати. Так кілька жінок з села зробили й добрі гроші заробили.
Насправді таку ідею підкинув чоловік. Сказав, що так буде краще для всіх. Я довгий час вагалася. Але коли дочка пішла в садочок, то наважилась. Я подумала, що чоловіку буде тепер легше дивитися за дитиною та і він все знав, як робити. І поїхала.
На фермі, де я працювала був дуже сердитий власник. Минув рік, а він все не хотів відпускати мене додому. Йому план роботи був важливішим за відпустку працівників, але грішити не буду, він за все доплачував. Так минув ще рік. Я висилала гроші на карту чоловіку і думала, що хоч так швидше повернуся додому. Ми деколи зідзвонювались з чоловіком, та він говорив не багато, я думала втомлений після роботи, а дочку теж не кликав, то вона гуляла, то була у бабусі.
Якось я вийшла на роботу і власник сказав, що я добре працюю і може дати мені тиждень вихідних. Наступного дня я вже летіла додому. Хотіла зробити сюрприз. Думала доця, коли побачить мене побіжить на зустріч, я її обійму і дам подарунки. Але цього не сталося.
Подвір’я заросло бур’янами, на мої гукання ніхто не виходив, а будинок виглядав ще гірше. Я відчинила двері ключем і жахнулася. Повсюди було розкидане сміття, стояв нестерпний запах і все було дуже брудне. Я зрозуміла, що тут давно нікого не було, але де ж тоді моя дочка?
Я побігла до сусідки, щоб все дізнатися. Вона була здивована, коли почула, що я нічого про це не знаю. Що чоловік давно спився, його звільнили з роботи й він живе у якоїсь подруги по пляшці. А дочку забрала до себе свекруха.
Я розридалася, образа за чоловіка душила мене в горлі, всі мої старання марні, всі ці дні розлуки не були варті ні краплини того, щоб зараз усе це дізнатися. Я пішла по дочку і почула лише претензії. Свекруха назвала мене поганою матір’ю, яка кинула дитину і жила за кордоном у своє задоволення. Що я винна через те, що її син спився і не працює. Я подякувала їй, що наглядала за дочкою і ми пішли.
Я розуміла, що повертатися у старий будинок було не найкращим рішенням. Я ще мала деякі гроші, тому їх вистачило на перший період. Житло довела до ладу. Більше в Німеччину я не повернулась, бо не змогла залишити дочку одною. Тепер хочу подавати на розлучення і шукати тут роботу. У нас все буде добре.
Як би ви підтримали жінку?
