Ми з коханим нещодавно одружилися. Постало питання над тим, де будемо жити. Його бабуся запропонувала нам переїхати до неї у квартиру. Та реакція свекрухи мене здивувала.
Вона влаштувала так, що через кілька днів замість нас туди поїхала жити сестра коханого зі своїм чоловіком. Та їхнє спільне проживання тривало недовго. А нам було не принципово і ми орендували собі квартиру.
– Діточки, як ви там? Не могли б завезти мене в село? – попросила одного дня бабуся, а ми не могли відмовити.
Чому вона раптом вирішила жити в селі ми не знали. Бабуся не пояснила. Але з часом нам все стало зрозуміло!
Чомусь саме з нею у мене були найтепліші стосунки зі сторони родини чоловіка. Я одразу відчула від неї любов і прийняття. А коли в мене народилась донечка, то вона настільки її обожнювала, що важко передати словами.
Раніше ми навідували її у місті. Після нашого весілля вона хотіла, щоб ми жили з нею. Але свекруха вирішила всіх обхитрити. Послала туди дочку зі зятем. Не знаю, які у них з бабцею склалися стосунки, що старенька вирішила переїхати в село.
– Бог їм суддя! – все, що ми почули від неї. Більше ніяких пояснень вона не озвучила, ми гадки не мали, що вони могли там натворити. Але і переписувати свою квартиру на них вона не збиралась.
Того дня, коли ми везли її в село, чоловік заодно оглянув будинок. Ми явно бачили, що там потрібен ремонт. Кільки тижнів ми допомагали їй облаштовували житло. А через місяць його вже було не впізнати, будинок був як новенький.
Через пів року ще й баньку поруч спорудили, дитячий майданчик і дерев’яну альтанку. І бабуся не пасла задніх. Поруч відновила город, клумбу акуратну висадила, сад довела до пуття. Інші родичі навіть пальцем не поворушили, щоб нам допомогти. Але з іншого боку ніхто не керував і не заважав нам. Ми гарно проводили час разом.
Знову настали вихідні. Ми поїхали до бабусі й бачимо якусь незрозумілу картину на подвір’ї. Дитяча гірка стояла не на своєму місці. У пісочниці спав якийсь чоловік, машина зовиці була припаркована під самим порогом.
Підходячи до дверей ми здивувались ще більше:
– Принеси води, чого сидиш? – звучав жіночий голос.
Ми побачили зовицю і її чоловіка, які розляглися на ліжку бабусі. Вона ж перелякана сиділа біля вікна, а на столі стояли порожні пляшки з алкоголю.
– Діти! Як добре, що ви тут! – кинулася вона до нас, у розпачі.
Чоловік довго не думав. Розібрався зі “хуліганами” швидко! Наказав чоловіку сестри навести лад на подвір’ї, сестру теж вивів. Їхню машину вивіз на дорогу, а незнайомця попід руки й геть з території. Минуло кілька годин поки все не стало так, як було. Тільки, коли вони поїхали бабуся змогла трохи заспокоїтись.
Ми як завжди заварили трав’яного чаю, розрізали тортик і спокійно посиділи на кухні.
Наступного ранку до нас навідалась свекруха. І то з великою порцією докорів і погроз. Як ми так сміли вигнати її донечку. Що за розборки ми влаштували й все в тому роді. Найбільше мені сподобалась відповідь бабусі:
– Дорогесенька ти моя! Тобі нагадати, де твоя чудова “донечка” живе? Правильно! У моїй квартирі! І прошу не забувати де ти зараз стоїш! Правильно! У моєму будинку. Тому давай, щоб ти не повторила вчорашньої історії. Бо я можу влаштувати так, що ви всі житимете разом! У тебе вдома!
А потім показала на нас пальцем і додала, що все її майно перейде нам. Ми не очікували такого повороту подій. А свекруха надулася як курка і миттю покинула будинок. З того часу наші стосунки так і не налагодились.
Але принаймні такий цирк більше не повториться. І як з такими родичами ще говорити? І тим більше жити.
А як би ви повелися на місці бабусі?
