У кафе я став свідком наступної ситуації: за столом сидів чоловік років 35-ти разом зі своїм сином і бабусею. Дорослі про щось бесідували і пили чай з булочками.
Хлопчик спробував надпити з чашки, але не зміг.
– Загарячий чай, – поскаржився він.
Ні тато, ні бабуся навіть не звернули на це уваги.
– Загарячий чай, – повторила дитина.
– Що ти вигадуєш? Пий вже, бо потрібно йти! – роздратовано нарешті кинула бабуся.
Маленький хлопчик кілька разів спробував сьорбнути чаю, закусуючи булочкою. Через кілька хвилин вони підвелися і рушили до виходу. Дорогою бабуся сказала онукові:
– Якщо ти й далі будеш так поводитися, то більше нікуди з нами не підеш!
Думаю, що моє ставлення до цієї літньої жінки очевидне. Не буду пояснювати, що вона зробила не так, бо хочу зосередитися на емоціях дитини після цієї ситуації. Що хлопчик після цього зрозумів?
– Усім байдуже на нього і його проблеми.
– Про свої проблеми потрібно мовчати.
– Звертатися по допомогу немає сенсу.
– Не варто покладатися на власні відчуття й емоції, адже оточуючі краще знають, як ти маєш почуватися.
– Навіть рідні люди відвернуться від тебе, якщо ти будеш скаржитися на свої проблеми.
– Від тата не потрібно чекати на підтримку чи захист.
– Тато і чоловіки загалом слабші від жінок, що вплине на майбутні стосунки із представницями протилежної статі.
Чи варто продовжувати? Думаю, що і цього достатньо, щоб зрозуміти наскільки ситуація жахлива. І це лише один випадок, а їх навіть протягом дня може бути десяток. Таким чином подібні життєві уроки засвоюються у свідомості дитини на тривалий проміжок часу.
На жаль, більшість людей виховані подібним чином. Ми не вміємо довіряти своїм відчуттям і нехтуємо своїми потребами. А хіба можна по-іншому?
Можна. Варто зрозуміти просту істину: якщо ти відчуваєш себе дискомфортно, то це означає, що тобі не подобаються ті чи інші обставини. Не потрібно сумніватися чи намагатися себе переконати в протилежному, адже відчувати невдоволення – нормально. Довіряй своїм почуттям, бо неможливо пізнати щастя без любові до себе. Ніхто не зобов’язаний входити в становище іншої людини чи проявляти до неї розуміння, нехтуючи власним комфортом. Нехай кожен несе за себе відповідальність.
Якщо людина вміє з повагою ставитися до власного я, то їй буде під силу спробувати зрозуміти мотиви оточуючих. Тоді стане легше прийняти будь-яку ситуацію і або змиритися з нею, або забути, або ніколи не пробачати.
Згодом кожен навчиться приймати людей такими, як вони є. Адже усі ми глибоко в душі маленькі дівчатка й хлопчики, які в дитинстві отримали низку комплексів і хибних настанов.
Нас не навчили правильно ідентифікувати власні почуття. Ще більше осуду викликає будь-яка спроба про них заявити. У відповідь можна почутим лише критику, мовляв, ти сам у всьому винен. Саме тому важливо навчитися виставляти власні межі й кордони, довіряти своїм емоціям і відстоювати власну думку.
Спочатку така поведінка буде здаватися агресивною, але по-іншому ви не зможете досягти “просвітлення” і продовжите жити із подавленими емоціями й почуттями, зраджуючи самих себе.
Чи вмієте ви відстоювати власну думку і відкрито заявляти про свої почуття?
