Одна жінка працювала у квітковому магазині. Якось туди завітав хлопчик і став розглядати букети:
– Добрий день! Скажіть, будь ласка, скільки коштують ці білі лілії? – поцікавився малий.
– 200 гривень. – вона подивилася до нього уважніше.
Хлопчик виглядав на 10-12 років. Худорлявий у старій курточці та стоптаних черевиках. Надворі вже був початок зими, а він так легко вбраний.
– А ці? – він показав пальцем на хризантеми.
– 150.
Тоді він сумно подивився на гроші, що тримав у руках.
– А у вас буде щось на 42 гривні?
– Ти для кого купуєш квіти?
– Для мами. Вона зараз в лікарні. Скоро почнеться операція, а я так хотів її втішити. Вона обожнює лілії.
– Зараз щось придумаємо! – хлопчик радісно дивився на неї.
Продавчиня повернулася і мало не розплакалася. Вона стала вибирати найкращі лілії, які тільки були. Запакувала їх у гарний папір і вручила дитині. Вийшов дуже гарний і великий букет
– Тримай! – посміхнулась вона.
– Але в мене немає стільки грошей! – засмучено промовив він.
– А грошей не треба! Це подарунок твоїй мамі, передай їй нехай одужує!
– Все одно я хочу заплатити, але це все, що у мене є. – він глянув на свою руку з грошима. – Я сам їх заробив, хоч і не багато, але сам.
– Краще залиш собі. – переконувала та.
– Дякую вам дуже! – він швидко поклав гроші на стіл і побіг до дверей.
Через 10 хвилин хлопчик сидів у лікарняному коридорі, навпроти дверей “Операційна”. Він чекав поки лікар вийде звідти та скаже, що з мамою все гаразд. Він дуже хвилювався. Через годину він почув голоси, які лунали з кабінету.
– Тиск падає!
– Готуйте дефібрилятор!
– Розряд!
– Що ж це! Щойно все було добре!
Син не розумів усіх термінів. Він лиш знав, що у мами хворе серце. А єдиним порятунком була операція. Мама довго на неї чекала. Їй самій довелося збирати на неї гроші.
Вона не була матір’ю-одиначкою. У неї був ще чоловік, свекруха. Та вони не збиралися допомагати. Навіть на операцію не прийшли. Її життя більше нагадувало важке випробування, а не сімейне щастя.
З дитинства вона росла без батька, мати навіть не знала хто він. Та життя з ненькою не було солодким. Постійні докори до небажаної дитини робили їхні відносини дуже складними. Коли дівчині було 16, то мати взагалі вигнала її з дому.
Тоді вона почала самостійне життя. Навчалася на швачку, жила у самотньої бабусі, як покоївка, зате нічого не платила. Потім зустріла майбутнього чоловіка. А після весілля переїхала жити до нього. Здавалося, що тут життя має налагодитись.
Та поступово ситуація різко мінялася. Дівчина тільки недавно почала забувати всі докори матері, стала спокійнішою, але те саме почала вислуховувати від свекрухи. А чоловік якось охолов до неї. Вона стала для них не невісткою і дружиною, а справжньою прислугою.
Жінка терпіла, бо іншого шлюху не було. Незадовго до того дізналася, що втратила матір разом з будинком. Тому їй навіть нікуди було вертатись. Тільки на роботі дівчина могла морально відпочити.
Вона думала, що з появою дитини ставлення до неї зміниться. Сподівалася дитина розтопить їхні серця. Та з часом вони обоє стали для родичів лиш тягарем.
Коли їй поставили той рідкісний діагноз і суму за операцію вона не знала, що має робити. Чоловік і його мати відреагували однозначно:
– Та то якась вигадка! Лікарі зараз такі, лиш би гроші з бідних людей здирати! – почав чоловік.
– Ти молода! Тебе хіба болить серце? Ні! Значить само перейде! – заявляла свекруха.
Про те, щоб вони разом відкладали гроші на лікування навіть не йшлося. Тоді жінка вирішила, що влаштується на додаткову роботу. Пішли цілі роки на те, щоб вона змогла дати собі шанс на довше життя.
А тепер жінка лежала на операційному столі, тихо чула, як метушаться лікарі. В якусь мить вона поринула у цілковиту тишу і білу невагомість. Їй вперше за життя було так спокійно і добре. Вона зрозуміла, що її вже не стало, але це її не засмучувало. Жінці набридло таке життя, набридло ставлення до неї, як до пустого місця.
– Орисю, твоя душа покинула тіло. – промовив білосніжний ангел, що випромінював тепло. – Я маю в тебе дещо спитати.
– Добре! – жінка уважно дивилася в його блискучі голубі очі та великі крила за спиною.
– Чи хочеш ти піти зі мною, чи повернешся у своє звичне життя?
– Я хочу піти з тобою! – одразу відповіла вона.
– Гаразд, тоді я спитаю тебе ще раз. Ти хочеш назавжди залишитись тут чи бажаєш повернутися?
– Ні. Не бажаю! – тепер у її голосі були докори сумління.
Їй пригадалося все її життя, як її ображала матір, як тепер ображає чоловік зі свекрухою. Жаліла, що син живе така само, як вона – у зневазі. Її терпіння і сили були на межі. Але набагато більше її приваблював цей мир, що панував навколо. І тепер, коли вона стояла перед вибором він здавався їй таким очевидним.
– Я спитаю тебе востаннє! Але прошу не поспішати з рішенням, адже воно стане вирішальним. А перед тим я покажу тобі дещо. Дай свою руку. – сказав ангел.
Як тільки їхні пальці торкнулися, то білий простір зник. Вони опинилися в коридорі лікарні, де виднів силует хлопчика, що поставив собі на коліна букет лілій.
Жінці так стало жаль її сина. Вона тут же все зрозуміла. Що сильно помилялась, адже вона сама може кувати своє щастя. Не треба терпіти, а діяти. Її життя залежить тільки від неї. І тепер вона розуміла, що в силах все змінити. Виправити поки не пізно. Вона не могла допустити, що син залишився жити у сім’ї, де його не люблять.
– Ні, я не хочу тут бути. Поверни мене до сина! Прошу! – жінка благала в ангела зі сльозами на очах.
– Пульс є!
– Стан стабілізується! Продовжуємо! – лунало з кабінету.
Хлопчина зрозумів, що тепер усе в нормі. Його мала скоро буде радіти букету, який він приніс для неї.
Що б ви порадили робити жінці після того, як вона одужає?
