Він увійшов в квартиру. Стомлено роззувшись, скинув робочу сумку і пройшов на кухню. Зазвичай привітна, дружина стояла і інтригуюче спостерігала за ним.
– Як справи? – запитав він.
– Так, на кшталт, все добре, – посміхаючись відповіла дружина і додала, – а у нас сюрприз.
Не чекаючи підступу, він здивувався: на кшталт гостей не намічалося, незапланованих покупок теж, та й на подарунки не думали витрачатися – не було приводу.
– Так? І який же? Заінтригувала? – хотів він сісти, але тут з-під, накритого покривалом ліжка, прямо до ніг, виповзло кошеня. Димчастого забарвлення, з білою грудкою і білими «шкарпетками» на лапках, пухнастий звір.
Кошеня злякано примружилося і одразу втекло в своє укриття, звідки смішно чхнув.
– Ах, ось ти про що, я зовсім забув, що ти обіцяла своїй мамі, – згадав він недавню телефонну розмову дружини з тещею.
Дружина тоді в деталях розповідала про маленьке пухнасте диво, що бачила у знайомих, і пообіцяла матері взяти його в село.
– Стара «Маркіза» зовсім осліпла, потрібна заміна, – скаржилася теща. – Миші вкрай знахабніли, відчувши волю, всі мішки з кормами попсували. Гризуть безсовісно і нещадно те, за що гроші плачені.
– Добре, що попередила, – кивнув він на кошеня, що визирає зі свого укриття – Буду обережніше ходити, а то, не дай бог, наступлю ненароком.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Дійсно, звір, трохи більше двох місяців від народження, був зовсім маленький і тихий. Тільки відлучений від мамки, потрапивши в нову, незвичайну обстановку, лякався всього: кожного шереху, звуків голосу великої людини і її рухів.
– Як тобі сюрприз, тату? – визирнув із своєї кімнати син.
– Якийсь він полохливий, – махнув господар на кошеня, – Повинен звикнути до нового місця.
– Це тому, що мама помила його, – припустив син.
– Мама у нас чистюля, – посміхнувся батько синові. – Мама у нас молодець!
– А що? Нехай буде чистеньким на новому місці, – пожартувала дружина. – Бачив би ти, як я його вичавлювала, як ганчірку …
– Вивертала чи що?
– Ні, придавлювала шерсть двома руками.
– Ось чого він такий пухнастий, як пушок, – зауважив чоловік.
– Це він після фена такий став, всі руки мені подряпав. Пушок …
– Хм, – посміхнувся господар. – Ось і ім’я тобі знайшлося, боягуз.
На що у відповідь пролунало коротке, ледь чутне «Мяу!» Звірятко все ще ховалося під ліжком, тільки маленькі очиці його поблискували з-під темної ніші укриття.
– Ну, що, дитина, незатишно тобі на новому місці? Іди до мене, малюк.
Він нахилився і простягнув руки до місця добровільного ув’язнення звірка. Пухнастий клубочок обережно, з побоюванням витягнув мордочку і на напівзігнутих лапках підповз до витягнутих рук господаря.
– Мяу, – повторно нявкнув він і підняв голівку. Пара котячих очей дивилася на чоловіка. Вони обидва вивчали один одного – кумедний, зворушливий звірок і, втомлений після трудового дня, господар.
– Тато не любить тварин, – посміхнувся син. Він не спостерігав ще за батьком сентиментів до тварин, правда і жорстокості до них з його боку він теж не бачив.
– Все наш тато любить, – заступилася дружина за чоловіка. – просто не показує. Це від того, що у них в сім’ї не було котів.
– Була кішка, – відповів батько, піднімаючи Пушка на руки. – Дуською звали. Смішна така була, вже доросла. Приходила спати до нас: до мене з дядьком Едиком. А вранці, коли будила баба Валя і ми не хотіли вставати, кішка тикалася нам своїм носом в обличчя, з усією силою давила. Мимоволі прокидалися.
– А до кішки, було щось? – цікавився син.
– Ні. Не дозволяли нам батьки бруд в квартирі розводити. Дід Вася сам з села, він якось рівно ставився до тварин. На його думку, тварини повинні приносити користь. Так, Пушок? – моргнув він примруженому кошеняті.
Звірятко мурчало під розповідь господаря, а той продовжував.
– Бувало, принесеш в будинок кошеня і просиш залишити, а батьки не погоджуються «Ні,» – кажуть, – «не треба бліх в квартирі розводити» І ніякі вмовляння не допомагали. Дід Вася жорсткий був чоловік, сказав раз і більше повторювати не буде. На все одна відповідь: «Неси туди, звідки приніс!» Так і сидиш, після цього під дверима. Плачеш, шкода тваринку – здавалося пропаде без тебе. Притулиш маленького «пухнастика» до грудей і гладиш, а він мурчить у відповідь від ласки. Ну куди його на вулицю одного.
– І куди відносив, раз додому не можна було? – співчутливо запитала дружина.
– У підвал. Був у нас підвал. Я туди і ніс – все ж тепліше і безпечніше, вважав я. Але до ранку там вже нікого не знаходив. Тікали, напевно, на волю.
– О, яке суворе дитинство, – пожартував син. – У деспотії діда Васі.
– Дитинство було відмінне. Звичайне для того часу. З іграми у дворі і пацанськими забавами. Найкраща пора.
– А що ж ми не завели кота, коли ви з мамою жити почали?
– Тому що тварина все одно на вулицю проситься. Не повинна вона бути заточене в чотирьох стінах. Особливо кішка. Це незалежна, хижа тварина. Їм свобода потрібна. А в наших дворах повно собак. Розірвуть, як Мурку тітки Томи. Так, ще коли у них «Хотюн» починаються – хоч вішайся від постійного нявкання, до нервів пробирає.
– Можна ж каструвати, – відповів син. – Ветеринар вирішує проблему на раз.
– Це вже знущання, – не погодився батько. – Це втручання в природу. Ти тварину перетворюєш в іграшку, в забаву. Чим так, краще зовсім ніяк. «Ми відповідаємо за тих, кого приручили!» Так, Пушок?
Кошеня мирно спало на руках господаря. Маленька димчаста грудочка зручно розмістилася у великій долоні чоловіка, сховавши крихітним носиком, і мирно сопіло.
– Так що у баби Марії йому саме місце. Нехай там мишей ловить. Вона жінка у нас скупа на вдачу, але тварин не ображає.
Вночі, крізь сон, так як спав чуйно, він відчув, як щось маленьке стрибнуло з підлоги на плед, який звисав на підлогу і піднялося на ліжко, втикаючи гострі кігті в тканину.
– Хм, Пушок, – згадав він про маленького гостя. Кошеня пройшло по грудях і зупинилося біля обличчя. Господар відчував часте дихання звіра, що невпевнено тикав мордочкою в підборіддя.
– Ну йди сюди, дитино, – підняв він край пледа і вкрив тваринку, немов власне дитя. – Поспи зі мною, тут буде затишно і тепло. Тільки не нароби мені на груди.
Так і провів він залишок ночі з кошеням на грудях, боячись поворухнутися, щоб не потривожити «маленьке дитятко» – саме так сприймав тепер він цю волохату істоту, з таким же трепетом і любов’ю, немов власного сина, коли того тільки-тільки принесли з пологового будинку . Кошеня здавалося йому таким же немічним і беззахисним. Лише під ранок на короткий час його здолав сон, а коли ненависним сигналом розбудив будильник, він відчув як щось пухнасте тицяє мокрим носиком в обличчя. Як колись в дитинстві руда кішка «Дуська».
– Пушок, посміхнувся він кошеняті. – І ти туди ж.
Він повертався з роботи додому, забувши про втому, як давно не повертався. Немов дитина, щасливий і безтурботний, до своєї маленької таємниці, до своєї ще не відпущеної казки. Ще на роботі відчув у собі це бажання: прийти і поніжити маленького звірка, що жалібно нявкав, коли господар йшов на роботу, ніби вмовляючи залишитися.
Щось ніжне, загублене в непотребі побуту і життєвих проблемах, знову виявилося в ньому і він поспішав до своєї пухнастої дитинки: награтися, натішитися з ним – захистити від усього можливого і приголубити цю беззахисну істоту.
Пушок вибіг до нього, як тільки відчинилися двері. Маленький пухнастик весело сів біля порога і почав спостерігати за господарем.
– Привіт, димчаста істота, – почухав той його за вухом. – Дивлюся, ти освоївся вже.
– Ага, освоївся, – вийшла слідом за кошеням дружина. – Він сьогодні так смішно сичав на своє відображення в дзеркалі. Пнувся, вставав на задні лапи. Ми з Іллею дуже сміялися.
– Освоївся звірок, – підняв кошеня господар. – Наш ти захисник. Так, Пушок? Будеш охороняти будинок, коли нікого немає.
– Ой, він так нявкав, коли я пішла на роботу, охоронець твій, – посміхнулася дружина. – Не давав спати Іллі.
– А що так? – здивувався чоловік. – Треба було пограти з ним.
– Куди там. Ілля закрив двері, боявся пускати, щоб калюж йому не наробив.
Батько суворо подивився на сина. Надто жорстоким здався йому вчинок дитини.
– Тобі не соромно, – запитав з докором. – Він же маленький. Навіщо знущатися?
У цей вечір, забувши про домашні справи він провозився з Пушком.
– Немов здитинів наш сорокасемирічний татко, – жартувала дружина. – Дивись, я ревнувати почну.
А чоловік, дійсно, забувши про вік, бавився з кошеням. Він пускав перед кицькою клубок, водив перед ним пальцем, викликаючи в тварині мисливські інстинкти, і сміявся з дивацтв звірка, що той витворяв перед дзеркалом – він то наскакував на своє відображення, то грізно сичав, викликаючи сміх господаря.
– Дурень ти маленький, – зворушувався чоловік.
Коли прийшла пора відвозити Пушка в село до тещі, господар з кошеням здружилися настільки, що дружина їх жартома вже називала «солодкою парочкою.»
У той день він пішов на роботу в поганому настрої, адже попереду була розлука: з другом, з маленькою дитиною, з поверненим на певний час дитинством.
Пушок зазвичай тицьнув вологим носиком господаря в обличчя вранці, щоб той швидше прокинувся і сумно нявкнув, коли великий чоловік виходив за двері. Нічого він не міг відповісти пухнастій грудочці, що дивилася прямо в очі. – Я ж віддаю тебе, – промайнуло у нього в голові, коли вибіг на подвір’я.
Зміну в настрої напарника помітила колега по службі, Людмила.
– Що трапилося? – запитала колега. – На тобі лиця немає, як ніби зараз дощ піде.
Зазвичай він не посвячує нікого в свої турботи і проблеми, але він відкрився колезі по роботі. Його немов прорвало, немов зійшла лавина з високих вершин і ніщо не могло втримати некерованого потоку.
– Ти не уявляєш який він маленький і беззахисний, – зізнавався він стримуючи сльози. – Ну як я залишу, відмовлюся від нього. Немов в дитинстві, знову опинився за дверима і треба винести, щоб «не розводити бліх.» А ще теща хоче на день закрити його в сараї, щоб миші відчули котячий дух. Як уявлю його темному приміщенні. «Тату, тату! ‘ Стоїть біля мене в вухах … І ці очі його. Не можу». Ми відповідаємо за тих, кого приручили!» А як нам, тим, що приручилися до приручених? – не витримав він і заплакав.
– Хто ж тобі заважає залишити його у себе? – зауважила Людмила. – Не йди проти своєї волі, інакше їм не даруй себе. Відпрошуйся у начальства і біжи додому. Я підміню. Інакше совість мучитиме. …
Коли він вбіг у двір будинку, біля під’їзду вже чекало таксі. У салоні ще нікого не було.
– Я встиг, – полегшено зітхнув він і блискавкою вбіг в квартиру. Готова йти до дверей, дружина здивовано глянула на чоловіка.
– Я відпросився, – пояснив він. – Де Пушок?
– Он, під ліжко забився, не хоче вилазити. Мене ж машина чекає.
– Я відпустив таксі. Пушок залишається! – твердо заперечив чоловік і поліз під ліжко, визволяти «норовливого в’язня».
– Пушок, дитина моя, – йди до мене. Нікуди ти не поїдеш. Пробач, миленький.
З під ліжка пролунало протяжне «Мяу!» І на голос господаря, мружачись від денного світла виповзло кошеня. Звірятко обнюхало чоловічі пальці і почав вилизувати їх шорстким язиком.
Мовчки дивилася на зворушливо картину ніжності чоловіка і кошеня дружина. Мудра жінка давно засвоїла, що м’який по природі своїй чоловік, її чоловік, якщо щось і вирішив твердо, то вже ніяк його не переконати – на тому «не один спис зламано». А мамі: «Знайдемо ми і мамі мишолова, хіба ж мало їх в селі?».
А ваші домашні тварини викликають у вас такі емоції?
Мій майбутній чоловік не попереджає, що його друзі залишаться у нас! А це трапляється часто
Кращі маски для глибинної підтяжки шкіри обличчя – готуємо у домашніх умовах та тішимось результатам!
Моя донька 6 років зі мною не розмовляє, не цікавиться моїми справами взагалі
Пишні оладки за рецептом моєї мами. Завжди пухкі та ніжні!
18 фотознімків хмар, в яких неможливо не розглянути зображення
Чому ніколи не варто повертатися до того, хто заподіяв вам біль
Вирішив зрадити дружині. Наш шлюб якраз переживав не найкращі часи – буденність, діти, сварки
18 рідкісних явищ природи, в які не повіриш, поки не побачиш на власні очі
Коли людина йде в небеса, Бог, щоб вона не сумувала, дарує їй віконце…
Повчальна притча, яку варто прочитати чоловікам, які незадоволені своїми дружинами
Тепер з жахом зрозуміла всю ту ситуацію, яку пережили батьки маленького хлопчика. Маленька дитина може не зрозуміти, що на неї десь чатує небезпека
Мама мого чоловіка на дух не переносила мене та мого сина. Світлана Вікторівна була зла на те, що її єдиному синочку попалася “розлучена з причепом”
Аналізи підтвердили мою вагітність. Йшов другий місяць, але ось хто був батьком, точно сказати не могла. У мене були три кандидати на цю роль
Ти пошкодуєш, що вона пішла, але буде пізно
А на наступний день мені на картку прийшли 100 гривень. Допомога від доньки
Залишайся одна, поки не зустрінеш такого чоловіка, як цей
Я не повірив своїм очам – на снігу лежала дитина, зовсім маленька, пів року, не більше
Я була обурена. Чоловік сказав, що я погана дружина, бо не маю чим нагодувати його
Найкрасивіші жінки за знаком Зодіаку: які вони?
