Ранок суботи. Людмила відключила всі будильники і телефони. Молода жінка вирішила добре виспатися, адже позаду був дуже важкий тиждень, за який багато чого сталося в її житті.
У жінки наступила чорна смуга. Кажуть, що в слід за чорною, обов’язково настає біла … Але тут була тільки чорна і чорна …
У вівторок Людмилу скоротили на роботі. Вона кілька років віддала на благо фірми. І тут, як грім серед ясного неба: «Вибачте. Штат фірми скорочується вдвічі. Ми не продовжимо з вами контракт».
Жінці здалося, що це поганий сон. Вона прокинеться і все стане на свої місця.
Раптовий крик ворона, вивів її з заціпеніння. Птах кричав так пронизливо і голосно, що хотілося затулити вуха. Мимоволі подивившись у вікно, жінка побачила його … Ворон сидів на гілці і дивився їй прямо в очі.
– “Чортівня якась!” – прошепотіла Людмила, вибігши з кабінету. У той же вечір, до жінки прийшов Костя. Вони зустрічалися вже кілька років, і збиралися одружитися.
– Тут така справа … Не буду ходити навколо, я скоро одружуюся. Пробач. Так вийшло.
І знову пролунав цей пронизливий крик. Люда здригнулася і подивилася у вікно. Ворон сидів навпроти, і пильно дивився на неї. «Так що тобі потрібно від мене?» – в істериці закричала вона.
– З тобою все гаразд? – злякано запитав Костя.
– Так! Забирайся звідси! – жінка вказала на двері колишньому нареченому.
В один момент, вона втратила роботу і кохану людину. «Спати! Мені необхідно відпочити. Потім все інше». Виспатися жінці не вдалося. Її знову розбудив крик ворона. «Кар-кар» – лунало на всю округу.
Подивившись у вікно, вона знову побачила цю противну птицю. Складалося враження, що ворон нікуди не відлітав, а так і просидів на гілці всю ніч. “Що тобі потрібно? Ти мене дістав!” – крикнула вона. Ворон не звертав уваги на її крики, і продовжував розбурхувати всю округу. На годиннику була 6 ранку. Виспатися так і не вдалося …
Через пару годин зателефонувала мати:
– Як ти, доню? Не дзвонила давно.
– Все дуже погано! – Людмила розревілася і як в дитинстві, все розповіла матері. Про ворона також не забула згадати.
– Це він тебе в дорогу кличе! Ти потрібна десь …
– Мам, що за маячня? Яка дорога? Кому потрібна? Мене всі викреслили зі свого життя!
– Мила, приїжджай до мене. Завтра Різдво. Відсвяткуємо по-сімейному!
– Тільки вам з батьком настрій зіпсую. Мені потрібно побути одній.
Жінка поклала трубку і пішла на кухню, заварити собі каву. Тільки вона увійшла, як одразу пролунало каркання. «Він точно вирішив мене з розуму звести» – подумала вона.
Ближче до обіду, подзвонила давня, шкільна подруга:
– Люда, нарешті застала тебе вдома. Мобільного твого немає у мене.
– Привіт, Надю! Сто років не бачилися!
– Ось! Саме з цього приводу і дзвоню. Кидай все, і дуй до мене на дачу! Ми вирішили зібратися у мене, всією нашою компанією. Буде Юля, Віра, Юрка …
– В принципі, мені нема чого кидати. Це мене всі кинули … Гаразд, давай адресу! Люда їхала строго по навігатору. До мети ще 15 кілометрів. Спочатку машина йшла добре, а на півдорозі двигун заглох і автомобіль зупинився.
Люда схопила мобільний телефон, але зв’язку в лісі не було … «Ось потрапила! Смикнуло мене їхати на машині!» – в розпачі сказала жінка. «Кар-каррр!” – пролунало у неї над головою.
“О Боже! І ти тут? Що тобі потрібно?” – звернулася вона до ворона. Той набундючився, і мовчки спостерігав за нею. Тим часом, починало темніти. У розпачі, жінка почала сигналити, в надії, що її хтось почує.
“Що ж робити? Пішки йти? Але я не знаю дорогу!»
Раптово, у вікно хтось постукав. Від несподіванки, жінка підстрибнула. Вона побачила чоловіка років сорока, в кожусі і з рушницею.
– Ви хто? – злякалася вона.
– Семен. Місцевий єгер. Вам допомога потрібна? Я правильно зрозумів?
– Так! Я застряла. Може, підштовхнете мене? – в надії запитала вона.
– Мадам, ви у своєму розумі? Тут трактор потрібно викликати. Інакше, ваш автомобіль не витягнеш.
– Так викликайте! В чому проблема?
– У тому, що скоро ніч. В темряву ніхто не приїде сюди. Ходімо до мене. Зранку викличемо підмогу.
Їй нічого не залишалося, як піти за єгерем. Вона звернула увагу на свого ворона. Той мовчки йшов за ними. «Хоч кричати припинив. Може захрип?» – посміхнулася вона.
Незабаром вони прийшли в будинок лісника. У грубці тихо тріщав вогонь, в кімнаті було дуже тепло і затишно.
Семен приготував вечерю, заварив чаю з травами.
– Давайте повечеряємо. Потім відпочинете, а завтра вранці поїду за підмогою. Спробуємо витягти вашу «ластівку» зі снігового полону, – сказав чоловік.
– Що з погодою сталося, не зрозумію? Звідки взялася така хуртовина?
– Як звідки? Сьогодні ж ніч перед Різдвом! Ви знаєте нашу місцеву легенду про цей день?
– Ні, звичайно. Звідки? – зрушила плечима жінка.
– Розповісти вам? Дуже цікаво!
– Розповідайте … Все одно немає що робити.
Чоловік почав розповідати дуже красиву чи легенду, чи то казку. Жінка зачаровано слухала його не перебиваючи. Головним героєм в цій казці був чорний ворон. Він займався доброю справою: шукав людей з самотніми серцями і сприяв їх зустрічі …
На найцікавішому місці, жінка заснула прямо в кріслі. Семен дбайливо вкрив її м’яким пледом і вийшов на вулицю.
«Сидиш?» – звернувся до ворона. «Дякую, саме про таку жінку я мріяв!»
«Каррр» – відповів ворон, і зник з поля зору.
Вранці, поки Людмила спала, Семен викликав підмогу і витягнув її автомобіль.
– Приймайте роботу! – посміхнувся чоловік. – Зараз поснідаємо, і я проведу вас до місця призначення. Поїдете за мною!
– Дякуємо! Семен, я вчора заснула, так і не дізналася закінчення легенди … – промовила жінка.
Їй дуже не хотілося залишати цей затишний будинок.
– Ви можете погостювати у мене, я обов’язково розповім вам кінець. Тим більше, сьогодні Різдвяна ніч!
– Умовили! Не залишати ж вас одного! – посміхнулася Людмила.
«Кар – карррр» – ворон покрутився над ними, і полетів. Він був задоволений своєю роботою. Сьогодні йому знову вдалося з’єднати два самотніх серця …
Ви знаєте легенди, які пов’язані з тваринами? Діліться з нами!
