Вершина любові у вмінні прощати та йти на компроміс.
Як часто Ви чуєте фразу: “Заради нього/неї я зроблю все, що треба!”, “Я готова пробачити йому все, бо люблю!”? Але найчастіше, стосунки, які будуються на таких принципах перетворюються на гру в одні ворота.
То де ж золота середина? Як не втратити себе в пошуках любові і прийняття від іншої людини?
Це досить легко пояснити на прикладі посуду… Якщо людині подарувати бляшану чашку, яка може витримати все і навіть більше, то вона навряд чи буде з нею “церемонитися”, протирати від пилу, ставити в найбезпечніше місце в домі. Ні! А для чого? Її ж можна кидати, жбурляти, а з нею не трапиться нічогісінько.
Інша справа, якби в подарунковому пакеті лежав порцеляновий сервіз з позолотою. Борони Боже, з таким необережно поводитися – одразу втратить свій товарний вигляд. Такі чашки власник буде берегти, протирати по 100 разів на день, хвалитися ними перед друзями…
Так само відбувається і з людьми. Якщо Вашим близьким здається, що Ви залізна леді, яка тільки й вміє, що терпіти, мовчати і пробачати, тоді хорошого і ніжного ставлення до себе чекати не варто.
Найбільша небезпека перетворитися на “козла відпущення” існує для батьків дорослих дітей. Їхня поступливість і щире бажання задовольнити усі потреби своїх вже зовсім не маленьких чад призводить до того, що “дорослі дітки” починають маніпулювати і нахабно користуватися добротою своїх найрідніших.
“Заради донечки/ синочка я готова на все! Це ж моя кровинка. Це сенс мого життя!” Така “благородна позиція” не піде на користь ані Вам, ані Вашим рідним, які самі не житимуть власним життям, то ще й Вам не даватимуть.
“Якщо ви любите мене, то купите мені машину”, – маніпуляція чистої води. Затуляйте вуха, відводьте погляд, але не ведіться на провокації. Потім доведеться до кінця своїх днів влаштовувати життя своїх “діточок за 40”.
Якщо відчуваєте провину перед дитиною за дитинство без батька чи з інших причин – зверніться до психолога. Вседозволеність ще поки нікого не врятувала від дитячих травм. Не вірите? От і моя подруга моїх порад не послухала. Розбавила сина так, що він взагалі перестав зважати на її думку. Зараз йому вже 30 з лишком, а він ніде не працює, не заробляє собі на життя – тільки й чекає, коли матуся закине з пенсії пару гривень на карту.
“Твоє – моє! Вірно, мамо?” – говорить до неї безсоромний. А вона тільки й може, що кивати ствердно головою у відповідь. Недавно розповіла мені, що Дмитрусь її взяв кредит у банку без її відома, тож тепер з мізерної зарплатні і пенсії жінка відкладає ще й на щомісячні внески до банку.
Запам’ятайте одне: ніхто не повинен вказувати Вам, як жити, чого хотіти, на що витрачати власні кошти – навіть діти! Сперечатися складно, вони завжди будуть для Вас найдорожчими і найулюбленішими людьми на світі, але не забувайте, що Ваш всесвіт навколо них обертатися не повинен. Інакше, ризикуєте втратити себе, загубити своє “Я”. А де ж його потім розшукати?
Чи погоджуєтеся Ви з автором статті?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Поділіться з друзями
