Була у мене сім’я. Колись. Син зі мною не спілкується, для невістки я порожнім місцем стала, вона навіть коли повз проходить – не вітається. Онук знати мене не хоче. Знаю, що правнучка у мене є, пів року їй. Але я її ніколи не бачила. І не побачу.
Я не могла вчинити інакше! Свого сина я виростила порядною людиною – він ні копійки чужої не візьме, хоч і народила його рано, мені навіть 18 не було. А дружина його зі своїм завданням не впоралася – НЕ встежила за онуком.
14 років тому у нас в магазині, я бухгалтером там працювала, сигналізація ночами почала спрацьовувати. Охорона відразу виїжджала, магазин – закритий, їхали відразу до мене – у мене ключі були. Мої – на місці. Їхали до господині – вона вдома спала, ключі при ній.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
На перший раз списали на випадковість – обіцяли вранці майстра надіслати. А я вранці в магазин прийшла – грошей в сейфі немає. Ні копійки. А там виручка за тиждень лежала.
Господиня інвентаризацію провела – не вистачало кількох пляшок дорогого алкоголю і трійки блоків сигарет. Вона написала заяву в поліцію про крадіжку, підняла на вуха охоронне агентство – сигналізація-то спрацювала.
Почали всіх перевіряти, ключі від магазину і сейфа забрали на експертизу – все чисто, але 34 тисячі в сейфі – як корова язиком злизала. Поліція працювала, свідків шукала, шум вщух, справу так і не було розкрито. Я була головною підозрюваною, але за мене заступилася власниця магазину – я працювала у неї 9 років.
Наступного разу до мене приїхали через пів року – знову спрацювала сигналізація. Охоронці, навчені минулим досвідом, сказали мені збиратися і їхати з ними в магазин. Я живу через 2 будинки від тої будівлі, де він раніше розташовувався. Знову та ж картина – сейф порожній, не вистачає алкоголю і сигарет. Тоді й почалися мої проблеми з серцем.
Знову поліція, пошуки свідків, ключі здані. Були поміняні замки в магазині і сейф. Після цього, сигналізація спрацьовувала кожні півтора-два тижні. Я рвала на собі волосся – господиня хотіла мене звільнити.
Тоді служба охорони вирішила влаштувати засідку. Вони ночами чатували біля магазину. І злодії були спіймані.
Коли сигналізація спрацювала в останній раз, вони були поруч з магазином. Охорона заблокувала вихід з магазину і викликала поліцію. Поки вони їхали, один із злодіїв виліз через віконце для приймання хліба і втік.
Як тільки сигналізація спрацювала, мені подзвонили на домашній телефон, попросили перевірити ключі. Я встала і перевірила сумку – ключів не було. Я стояла в коридорі і не вірила своїм очам. Поторсала свої вхідні двері – вони були відкриті. Я погасила світло і стала чекати.
Через 5 хвилин у квартиру увірвався мій онук. Йому тоді 16 було. Побачивши мене, він почав благати:
– Бабуся, не здавай, будь ласка! Я більше не буду! Бабуся!
У мене серце кров’ю обливалося. Я набрала номер охорони і все розповіла. Здала власного внука. Він, зрозумівши що я не буду його вигороджувати, втік.
Його знайшли. Та й хлопчина, подільник онука, не став відпиратися і здав його з потрохами. Сенсу в моєму мовчанні не було.
Суди, відшкодування шкоди – близько 130 тисяч за вісім місяців, моє звільнення за рік до пенсії з «вовчим квитком». Прокляття невістки – після того, як в залі суду зачитали вирок – два з половиною роки в колонії, вона вдарила мене і побажала здохнути. Син просто пройшов повз мене, не сказавши ні слова. Спільнику онука дали 4 роки. Саме на суді з’ясувалося, що онук брав ключі від моєї квартири, які я колись віддала синові про всяк випадок. Він відкривав мої двері, поки я спала.
Забирав ключі, біг до магазину, де його чекав спільник, вони відкривали приміщення. Один забирав гроші з сейфа, другий – алкоголь і сигарети. На все про все йшло кілька хвилин. Онук знав, де мій кабінет – не раз бував у мене на роботі. Потім магазин закривався, подільник переховувався з грошима і взятим товаром, онук біг до мене і віддавав ключі. Підкинувши ключі, він перечікував поверхом вище. Потім вони зустрічалися, ходили по саунах, кидали гроші в перехожих, складаючи з них літачки. Розважалися, як могли, на вкрадені кошти.
Син з дружиною не відкривали мені двері, не брали трубку. «Ти для нас померла».
Мені 68 років. Я живу одна. За весь цей час, онук був у мене один раз – пару років тому. Він запитав, чи згодна я спокутувати свою провину перед ним – віддати йому свою квартиру і погодитися на будинок престарілих.
В чому моя провина? Хіба я його виховувала? Хіба я навчила його проникати ночами в мою квартиру і красти ключі від магазину, грабуючи його?
Я відмовилася. Тоді він побажав мені здохнути на самоті. І додав:
– Все одно батько мені твою хату віддасть. Справа часу.
Хіба можна звинувачувати когось в своїх помилках? Я їх пробачила. І сина, його сім’я для нього – головне, значить я правильно його виховала. І невістку пробачила – вона сама мати, не могла відреагувати інакше. Я пробачила онукові. Знайшла в собі сили.
Одного хочу – щоб його побажання скоріше виповнилося.
А ви б змогли пробачити такий вчинок своїй рідні?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
